Данута КОСТУРА
Антоніна Григорівна Радіонова із числа оптимісток. У свої 84 роки вона співає і пише вірші. Римовані слова нанизуються одне за одним легко, без зусиль. Вона пише про любов до мами, до своєї землі, до людей. А до деяких своїх віршів Антоніна Григорівна придумує музику. У неї дзвінкий і сильний голос. А ще чудова пам’ять. Коли розказує – вивіряє кожну дату.
Історія життя пані Антоніни, можливо, нічим особливим не відрізняється від інших жінок, на долю яких випав Голодомор, війна, післявоєнні злигодні. Проте, Антоніна Григорівна зуміла прожити ці важкі часи зі співом на вустах.Вона народилася у 1929 році на Вінничині, у селі Ліщинці, що неподалік Погребищ, в сім’ї Ганни і Григорія Вегерів. Була четвертою дитиною у батьків. Найстаршій було 7років. Коли Антосі було кілька місяців, забрали на 6 років до Сибіру її тата – йшло розкуркулення. А у тата були молотарка, кузня, пара коней, дві пари волів. Все це багатство дісталось йому від діда. Маму з чотирма дітьми не чіпали. Правда, з хати вивезли все і пороздавали односельцям. Залишили тільки голі стіни.
Пам’ять повертає Антоніну Григорівну у 33-й рік. Був час, коли почали наливатися колоски на колгоспному полі. Старша сестричка потай трохи тих колосків нарвала. Мама заходилася варити з них суп. Аж тут навідався голова сільради з сільським «активістом». Вони постійно нишпорили по селу, видивляючись у кого з селян з комина йде дим – значить у хаті щось варять. «Завітавши» на димок, побачили у супі зерна. Суп вилили.
У 1935-му році повернувся з Сибіру тато. Позабирав у односельців свої нехитрі хатні меблі.
Антося закінчила 4 класи. А потім війна. Стає зв’язковою. Її дід передавав через неї новини для партизан. Місцевість була оточена густими лісами, які надійно ховали партизан від німців. Одного разу, коли вона була серед партизан, німці проводили «зачистку». А зверху падали бомби. Одна з них влучила у дерево, яке впало на Антоніну. Контузія. Виходжували її спочатку партизани у своєму таборі. Згодом відправили у село до батьків.
Коли німці відходили – зруйнували мости. Радянська влада мобілізувала Антоніну разом з такими ж юними дівчатами на відбудову мостів у село Ясинувате, що під Вінницею. Відбудували чотири мости.
Після війни вийшла заміж. Колгосп, буряки. Зробили ланковою. Кожна з її 14 підопічних повинні були, як і вона, обробити по 3,5 – 4 гектари буряків. Запитую, чому саме її вибрали ланковою. Відповідає, що може тому, що була активною, виступала у сільському клубі, грала у виставах.
Народила сина і доньку. У декретній відпустці можна було сидіти 9 місяців, а потім дітей – у дитяслі, а сама знову на буряки.
Робота була вкрай виснажлива. Машина забирала її о 8-й годині. Привозила близько 9-ї вечора. А вдома чекало своє господарство, діти. Бувало, лягала о 3-й, щоб уже о 5-й бути на ногах. В неділю йшла на толоку валькувати хати. Люди будувалися, громада по черзі допомагала.
Її партизанське минуле спочатку не дуже піднімалося на кін. Правда, з часом почали чествувати. Пропонували путівки. Та хіба поїдеш, коли не відпускають худоба, свині, кури.
Коли не стало чоловіка – забрала до себе донька, яка проживає у Києві. Купили в селі Пилиповичі стареньку хатинку. Переїхала туди. І, звичайно, що знайшла клуб і можливість поспівати. Там її побачив майбутній другий чоловік Анатолій Радіонов, у минулому інженер заводу ім. Антонова. Невдовзі переїхала до нього в Ірпінь. «Я приїхала на курорт. Сосни, всюди зелено» – говорить Антоніна Григорівна. Нарешті, побувала з чоловіком і на справжніх курортах. Він також партизанив, у Києві.
А ще у її життя ввійшов хор «Джерело», у якому пані Антоніна змогла повністю себе виразити.
«Я дуже люблю людей, поважаю, розумію їх. І вони мене розуміють. От вийду на вулицю посидіти, а мені гукають з вікна: ще посидьте,бабо Тоню, ми зараз вийдемо, щоб поговорити трохи», – розповідає вона. На жаль, після важкої травми Антоніна Григорівна вже девять місяців не може ходити. «Але люди не забувають мене, приходять у гості», – радісно повідомляє пані Антоніна. Бажаємо і ми їй доброго здоров’я і натхнення.
Данута КОСТУРА
Так поталанило мені
Що я живу в чудовім Ірпені
Між соснами, ялинами, дубами
Між кленами, березами, ставками.
Де дятли нам вистукують роки,
Де по деревах бігають білки,
Де росами вмивається трава
Й від свіжості п’яніє голова.
Душа сміється, серце тріпотить
І хочеться співати,
І хочеться ще жить.
А. Радіонова
Газета «Ірпінський вісник» №8 (2701) 27тлютого 2015 року
Popularity: 3% [?]