Ігор ГАВРИЛЕНКО

Саме про це йшлося під час роботи над проектом резолюції науково-практичної конференції «Сталий розвиток малих міст в умовах децентралізації та європейської інтеграції України», яка відбулася в м.Боярка 29 травня 2015 року.

Ініціатором та натхненником заходу став Центр соціокультурного проектування Міжнародного Товариства Прав Людини, і особисто керівник Центру М.М.Мосунов. До участі долучилися представники профільних та зацікавлених міністерств і відомств, науковці, вітав учасників депутат Верховної ради України М.В.Гаврилюк.

Після вступної частини студенти Київського національного університету будівництва і архітектури продемонстрували присутнім свої проекти реконструкції центральної частини м.Боярка, і отримали схвальні відгуки.  Знані науковці та громадські діячі присвятили свої доповіді актуальним питанням сьогодення, зокрема, щодо якісного юридично-правового забезпечення децентралізації влади;ролі університетів та науково-дослідних закладів в проектуванні майбутнього малих міст; креативної економіки як складової сталого розвитку малих міст; місця сучасних бізнес-інкубаторів у інноваційному розвитку рекреаційних територій; культурологічної експертизи житлового простору та ін.

Попередженням владі прозвучала доповідь директора Українського інституту підприємництва О.І.Орленка «Стагнація та занепад малих міст України: як зупинити негативні процеси».Зокрема, доповідач звернув увагу, що в потенційно аграрній державі, якою є Україна, умирають малі міста, бо умирають села; що адміністративна політика безальтернативно, без наукових обґрунтувань, спрямована на укрупнення громад – це може призвести до чергової руйнації; що держава декларує перерозподіл владних повноважень в бік укрупнених громад, і майже не приділяє уваги підготовці фахівців з питань місцевого самоврядування, тому їх катастрофічно не вистачає. З ким реалізовувати реформи? – запитує доповідач.

У своїй доповіді О.А.Крижанівський, к.арх., доцент Київського університету ім.Б.Грінченка – експерт-консультант Центру СКПМТПЛ розповів, що цивілізований світ архітектури та будівництва давно вже сповідує підходи «адвокативного проектування» – це коли проектант у своїй роботі повністю стає на бік людини, громади, щоб задовольнити їх бажання, натомість в нашій державі з причини нехтування цими гуманістичними новаціями навколо будівельних майданчиків невпинно виникають конфлікти.

Автора цих рядків також було запрошено до участі в науково-практичній конференції з виступом на тему:

«ВОРЗЕЛЬ-КУРОРТ: ТЕРИТОРІЯ НЕРЕАЛІЗОВАНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ».

В своєму виступі я звернув увагу на наступне:

– у кращі часи селище мало статус курорту республіканського значення, тут успішно функціонувало 28 оздоровчих закладів, із них 15 піонерських таборів. Окремі із них уже втрачені, але ті, що викуплені або здані в оренду без зміни цільового призначення – чекають на свій час;

– нині держава потребує збільшення закладів реабілітації та оздоровлення внаслідок тривалого перебування українців у стресовому стані, в т.ч. внаслідок бойових дій;

– щоліта перед батьками постає питання – куди прилаштувати дітей на час канікул, і це за умов, що у Києві маєтьсязначний прошарок людей «середнього класу», які в спромозі оплатити відпочинок дітей не лише під час канікул, а і в інші сезони;

– за межами України проживає біля 20 млн. українців, і багато з них, за належної реклами та створенні відповідних умов, відправили б своїх дітей на історичну батьківщину;

– за умови тимчасової втрати оздоровчих потужностей у Криму,  посприявши розбудові у Ворзелі своєрідного «міні-Артеку», держава надала б можливість дітям з усіх куточків України не лише оздоровитись, а й ознайомитися із столицею держави, доторкнутися до її історичних  місць. В площині подолання розколотості української спільноти на «захід» і «схід» це був би виважений і стратегічний підхід з боку держави;

-водночас, організовані екскурсії до столиці з усієї України теж мали б місце де зупинятися на час заходів. Таким чином було б активовано туристичну складову проекту;

-що вкрай важливо, у Ворзелі мешкає велика кількість фахівців, обізнаних з технологією організації санаторно-курортної та туристичної справи, реабілітації та дитячого відпочинку, готових хоч від завтра долучитися до цієї благородної справи.

Очевидно, держава повинна знайти спільну мову з власниками та орендарями оздоровчих закладів, а також утримувачами земель колишніх піонерських таборів, щоб зрушити цю справу з місця. Можливо,  надавши будівництву нових та реконструкції діючих оздоровниць різноманітні преференції,  у тому числі податкові.

Загалом,  Ворзель є ідеальним місцем для реалізації оздоровчо-туристичних проектів, що зумовлено і близькістю до Києва, і унікальністю мікроклімату та природного ландшафту, історичною спадщиною.

До оздоровчо-лікувальнихособливостей Ворзеляварто віднеститеплий та здоровий клімат, великі лісові масиви, ставки, наявність достатньої кількості фахівців в галузі медицини та організації процесів оздоровлення, наявність оздоровчих закладів, які, щоправда, потребують якісної модернізації. Історично Ворзель має позитивні фактори для відпочинку та лікування серцево-судинних та легеневих захворювань – як у дорослих, так і дітей. Також  ворзельські санаторії широко відомі далеко за межами України завдячуючи успішному лікуванню функціональних неврозів і захворювань дихальних шляхів.

Як курорт Ворзель набув значення з 1929року. Всесвітньо відомі лікарі-академіки        Яновський Ф.Г., Стражеско М.Д., Маньківський М.Б. були першими популяризаторами курортної справи в Ворзелі. Направляючи сюди своїх пацієнтів на відпочинок і спостерігаючи за хворими, вони дійшли висновку, що клімат Ворзеля благотворно впливає при лікуванні серцево-судинних захворювань.

У 1938р. постановою РНК УРСР від 11 жовтня за №1376 „Про впорядкування санаторно-курортних місцевостей на Україні” Ворзель проголошено курортом республіканського значення.

Перед війною 1941-45рр. у Ворзелі в літній період вже лікувалось та відпочивало кожного місяця до 4 500 чол. дорослих та 1 200 дітей в піонерських таборах. У вихідні та святкові дні на відпочинок до Ворзеля приїздили тисячі киян. За мальовничу природу та цілюще повітря кияни заслужено називали Ворзель „легенями Києва” або „Українським Кисловодськом”, і з великим задоволенням проводили свій відпочинок на лоні чарівної природи.

Селище засновано в 1900 році, і початком своєї історії завдячуєбудівництвуКиєво-Ковельської залізниці.Першими  мешканцями Ворзеля були  робітники,  які  працювали  на прокладанні залізниці і жили в дерев’яних казармах, розташованих в лісі вздовж залізничного насипу. Із 1908року в селищі почалипоселятися заможні  власники, які купували ділянки у місцевих поміщиків. До 1917 року селище називали «генеральським», адже в ньому дійсно проживало багато офіцерів і генералів царської армії, а також купці і власники промислових підприємств Києва.

Ще до 1917р. тут жив один з перших льотчиків російської авіації Г.Г.Горшков; збудував  собі дачу відомий артист Петербурзького Олександрійського Імператорського театру С.М.Жданов; мав будинок редактор газети «Киевлянин», депутат Державної думи трьох скликань В.В.Шульгін, який в комісії Гучкова приймав зречення від престолу царя Миколи II; у1920р. в селищі мешкав в майбутньому відомий артист Борис Щукін.Приміщення школи (нині «Уваровський дім») належало київському фабриканту  Септеру, який перепродав його банкірові і цукрозаводчику Терещенку, а той подарував своїй дочці, яка була одружена з генералом графом Уваровим. Графиня Уварова після лютневої революції 1917 року виїхала за кордон, а приміщення її дачі було націоналізоване і передане школі. На базі націоналізованих дач в Ворзелі створювалися й перші будинки відпочинку та санаторії.

У Ворзелі проживала відома актриса Українського драматичного театру Ганна Борисоглібська, для якої за рахунок держави було збудовано дачу для творчої роботи і відпочинку (нині це територія «Будинку творчості композиторів «Ворзель»). Саме тут народилася «Пісня про рушник» («Рідна мати моя, ти ночей не доспала») Платона Майбороди; «Чорнобривці» Володимира Верменича; , «Як тебе не любити, Києве мій» Ігоря Шамо; «Ой летіли дикі гуси» Ігоря Поклада та багато інших пісень, якими пишається кожен українець. Любили тут відпочивати Анна Пахмутова та Олександр Добронравов, інші відомі митці. Багато років прожив у Ворзелі відомий український композитор Борис Лятошинський.

Що мало селище до 90-х років.

Для обслуговування постійно проживаючого населення в селищі функціонувало 4 дитсадки, 3 дитячих ясел, початкова і середня школа, де навчалося понад 800 учнів і працювало 50 вчителів з вищою освітою. В селищі була лікарня з терапевтичним, хірургічним і стоматологічним відділенням на 25 ліжок, 2 амбулаторії, пологовий будинок на 15 ліжок, дитяча консультація, санаторно-епідеміологічна станція, поштове відділення, аптека, АТС, зимовий і два літніх кінотеатри, 7 гастрономічних і 5 промтоварних магазинів та ряд інших спеціалізованих торгових підприємств. У селищі працювало 4 підприємства громадського харчування. При залізничній станції були каси попереднього замовлення квитків на залізничний та повітряний транспорт. Де це поділося – незалежна Україно?

За генеральним планом розвитку курорту Ворзель на 1960-1980рр. передбачалося, що Ворзель мав стати приміським кардіологічним і неврологічним курортом для дорослих та дітей загальною місткістю на 10 тис. ліжок. Важливе місце на курорті завтрашнього дня відводилося діагностично-лікувальним центрам, яких намічалося створити три: 2 для дорослих по обидва боки залізниці таодин для дітей в Кичеєво. На базі санаторіїв та діагностично-лікувальних центрів планувалося створення  розгалуженої мережі пансіонатів.Передбачалося, що Ворзель перетвориться на місто – суцільний курорт.

На жаль,реалізації цих планів завадили об’єктивні і суб’єктивні чинники, серед яких Чорнобильська катастрофа 1986 року, незрілість національних еліт на  місцевому та державному рівнях після розпаду СРСР, злочинність та корупція. Але   чи зменшилася з того часу значимість Ворзеля як курортної місцини? Зовсім ні, адже передумови до розквіту курорту в минулому мали не штучне походження, а логічно виникли в результаті гармонійного поєднання природних і людських факторів.

Нині в державі здійснюються заходи із децентралізації влади, одним із напрямків якої є адміністративна реформа. Не беручи до уваги кліматичні, ландшафтні та інші особливості Ворзеля, його курортологічну та історичну спадщину, держава серед інших, нічим не примітних і одноманітних сіл та селищ, дає дозвіл «реформаторам» приєднати Ворзель до одного із більших адміністративних утворень – Ірпеня чи Бучі. І без будь-яких зафіксованих документально умов та преференцій.

На думку фахівців-курортологів, персоналу ще діючих оздоровниць, освічених та патріотично налаштованих мешканців селища, це суперечить як інтересам громади, так і держави. Курорт Ворзель має перспективу, він може бути затребуваним народом України, європейською спільнотою, потрібна лише політична воля і бажання. Ворзель-курорт має увійти до державної програми з його відновлення вже на вищому технологічному рівні.

Тому – ми не маємо права безоглядно, не порадившись із фахівцями та громадою селища, механічно «приєднувати» (хоча це називається «добровільним об’єднанням громад») Ворзель до Бучі чи Ірпеня. Тим нищачи  історичний і брендовий топонім «Ворзель», як і перспективу відновлення селища в форматі курорту.

Якщо ж укрупнення громад ніяк не уникнути, і хтось доведе, що це дійсно є шляхом європейського вибору, то Ворзель має отримати виключне право претендувати на роль території із спеціальним статусом, на кшталт «спеціальної економічної зони» оздоровчо-курортного спрямування, шляхом виділення території громади в межах укрупненої об’єднаної громади. Так би мовити – «громада в громаді» Це в інтересах держави, в інтересах українського народу, це співпадає з бажаннями самих мешканців селища. Ось таке об’єднання, якщо воно відбудеться, і можна буде вважати «добровільним». Все інше – від лукавого!

Ігор Гавриленко

Громадське об’єднання«Самопоміч-Ворзель»

Popularity: 4% [?]