Головний Собор є. Коли буде патріархат?

Данута КОСТУРА

Освячення Патріаршого Собору Воскресіння Христового Української греко-католицької церкви у Києві стало святом для мільйонів вірних. І не тільки греко-католиків.

Тут панував дух радості і єднання.

Греко-католики йшли до освячення свого головного Собору довгих 380 років. У цьому році виповнюється саме стільки років, коли їм довелось залишити Святу Софію ( нагадаємо, що саме православний київський митрополит Михайло Рогоза виступив ініціатором союзу з Римом , який відбувся у 1596 році).

Освячення Собору було приурочене до 1025 – ліття Хрещення Русі-України. Святкування розпочалися молебнем біля пам’ятника князю Володимиру. Блаженнійший Святослав наголосив, що Українська греко-католицька церква залишилася вірною Київській традиції – відзначати річницю Хрещення 14 серпня – у день так званого Августівського водосвяття. Саме ця дата вказана у літописах.

«Київ – мати міст руських – став духовним центром нашої Церкви і колискою київського християнства. Нинішня Українська греко-католицька церква є прямою наступницею Церкви Володимирового хрещення, спадкоємство якого ми поділяємо з іншими » – сказав у проповіді Блаженнійший Святослав ( поділ церков на Римську і Грецьку відбувся у 1054 році) .

18 серпня освятили Собор. Він будувався 11 років. Звичайно, можна було б і швидше, звернувшись за допомогою до декількох багатих спонсорів. Але очільники Церкви пішли іншим шляхом – залучили у різний спосіб до побудови сотні тисяч громадян в Україні та за її межами.

«Цей собор має стояти як нагадування про єдність і соборність нашої Церкви в Україні й далеко за її межами . Ми будували його всі разом завдяки цеглинкам-пожертвам, які надходили з усього світу. Це є ваш собор» – зазначив Блаженнійший Святослав у своїй проповіді. «Цей храм почався чесно, побудувався чесно, освячується чесно».

« Цеглинки» придбали більше ста тисяч вірних не лише в Україні, а й в інших країнах, де живуть греко-католики.. А ще були пожертви на багатьох концертах чи просто збір коштів у скриньки.

Щиро і довго аплодували присутні Блаженнійшому Любомиру Гузару. Саме завдяки його вірі, далекоглядності, наполегливості постав цей Собор.

Історія уже вписала імена добродійників, які у різний спосіб долучалися до побудови головного Собору греко-католицької церкви.

На урочисту подію прибуло багато поважних гостей. Серед них посланник Папи Франциска кардинал Аюдріс Юзас Бачкіс. Він зачитав послання Папи, яке закінчується словами: «Засилаю Блаженнійшому Святославові, єпископату УГКЦ та всьому святому Божому народові в Україні моє благословення».

З всієї України та всіх континентів прибули десятки тисяч прочан. Нарешті всі вони мають свій головний храм, який єднатиме. Єднатиме у вірі, у причетності до своєї землі, до свого народу. Слово «єднання» звучало часто.

Разом з високими словами витало над присутніми і невимовлене слово «патріарх», «патріархат».

« Наш патріарх! » – врешті прозвучало з вуст прочан, коли Блаженніший Святослав після освячення Собору проходив до Дніпра, щоб освятити воду.

Вірні греко-католицької церкви часто задаються питанням, чому досі вони не мають свого патріарха, свого патріархату.

На Заході форма патріархатів не поширена, там є один – Римський. Греко-католицька церква належить до християнського Сходу. А тут патріархат є звичайною структурою. На сьогодні існує 21 Східна Церква , що перебувають у єдності з Римом. З них 6 Церков мають статус патріархату.

На Другому Ватиканському Соборі (1963 – 1965) митрополит Йосип Сліпий оголосив про прагнення вірних УГКЦ отримати статус Патріархату. Статус не був наданий, але його визнали Верховним архієпископом. Верховний Архієпископ має всі права Патріарха, тільки немає титулу.

У 1975 році у Римі під час літургії в базиліці Святого Петра Йосипа Сліпого проголошують Патріархом. Ватикан цей крок не визнав.

У 1992 році було звернення Львівського синоду УГКЦ до Папи Івана-Павла II з проханням, щоб він надав статус патріархату УГКЦ.

Через 10 років, у 2002 році, на Патріаршому Соборі представники з усіх країн, де проживають греко-католики через звернення Синоду УГКЦ знову нагадали про намір створення патріархату. Папа підтвердив його слушність.

Проте у Ватиканських колах зазвучали закиди УГКЦ, серед яких такі:

патріархат – це втеча від Риму (яким чином, якщо греко-католицька церква постійно заявляє про повернення до Церкви Володимирового Хрещення, коли ще не було розколу);

патріархат став би перешкодою до об’єднання християн в Україні, їх єдності ( і тут довго можна доказувати зворотнє);

церква прийме націоналістичне забарвлення, яке сіятиме ненависть до всіх інших ( така стара, така непорядна пісенька);

створення патріархату УГКЦ означало б нехтування прав Московського патріархату, який вважає Україну своєю канонічною територією (кому, як не Апостольській столиці знати всю правду про канонічність створення Московського патріархату і, відповідно, канонічну територію);

Якщо ось такі закиди стали на перешкоді до надання Церкві Патріаршого статусу, то маємо надію, що за ці 11 років особи, які продукували подібні закиди і особи, які їх підтримували глибше вникли у проблему і тепер стануть щирими поборниками надання Українській Греко-Католицькій Церкві статусу Патріархату.