Ніна Костенко
Газета міської ради “ Ірпінський вісник”є ілюстрацією того, як змістовна частина, а також спосіб роботи головного редактора не відповідають правовому і юридичному статусам видання.
Стаття, надрукована в останньому номері газети «Ірпінський вісник», що підписана міським головою, носить явно замовний характер. До того ж , що це «джинса» і з перших рядків від неї «тхне» такою погано прихованою риторикою «під мера», що точно можна сказати, хто автор статті. Навіть вгадувати не треба. Головний редактор газети «Ірпінський вісник» Василь Закревський.
Ця запопадливість провладного редактора «перед власть імущими» присутня не лише у цій статті, а і у багатьох інших замовних матеріалах, якими «рясніє» газета. І справа навіть не у тому, що на догоду своїм замовникам редактор пише «ура» – патріотичні статті, пересмикуючи при цьому факти і підмальовуючи картинку під «а ля гарний мер», а що журналісти міської газети давно втратили відчуття реальності.
У той час, коли місто живе протестними настроями, а громада мітингує проти злочинних дій міської ради, масштабного дерибану парків і скверів, «Ірпінський вісник», який очолює В.Закревський, живе в іншому вимірі. Газета жодним чином не переймається тим, що давно стала «притчею во язицях» як видання не об»єктивне і упереджене до реальних подій. Жодним словом не прохопився редактор про останні сесії міської ради, які знімаються тележурналістами багатьох каналів і пишуть мало не всі місцеві видання ( і не тільки місцеві, а й всеукраїнські). Замовчувати про реальне життя (ніби нічого й не було!) – такою є політика головного редактора. Більше того, газета далі продовжує продукувати замовні статті. Бо хіба статті, які пишуться Закревським від імені міського голови та інших місцевих чиновників, що возвеличують їх «явні і уявні» досягнення, не є замовними? У редакційній практиці «ІВ» замовні матеріали – норма. І цьому факту можна було б і не приділяти публічної уваги, якби газета була приватною. Але мова йде про бюджетну газету. Чому громада має розплачуватись за рекламування міських посадовців, які бажають задовільнити свої честолюбні амбіції на сторінках газети? Якщо влада хоче читати не статті про реальні події, а вигадані, тоді нехай утримує власну газету, оплачує її зі спецрахунку, даючи можливість чиновникам піаритися на всі гроші, але вже зі своєї кишені. Тоді до них немає жодних питань: нехай себе рекламують всі, хто хоче.
Депутати могли б давно зацікавитись статутом редакції комунальної газети « Ірпінський вісник», звісно, якби захотіли. Можливо, в ньому закладені засади товариства з обмеженою відповідальністю чи взагалі – приватного підприємства? Хоча ні, у статуті чітко прописано, що газета «ІВ»– це комунальне підприємство, а не ТОВ чи ФОП, які мають право на комерційну діяльність. А якщо «ІВ» – гібрид, що поєднує і перше, і друге, то чому газету має утримувати громада? Може, мені хтось хоче заперечити, що інтерв’ю з чиновником, який готується йти на вибори і хоче себе подати якнайкраще на сторінках «ІВ», не є політичною рекламою? Часто – густо на стор. «ІВ» маємо справу з прихованою рекламою – та це все одно комерційна стаття. І вона – не безплатна. Звісно, що її оплачують, але за якою ціною? За такими замовними статтями стоїть інша політика і рекламні розцінки тут вже ні до чого.
Порушення законодавства з боку комунальної газети, а саме – законодавства про політичну рекламу полягають у тому, що під такими статтями немає позначки про те, що публікація розміщується на правах реклами.
Висвітлення роботи депутатів має бути також об»єктивним. Роботу депутатів, звісно, в міській газеті потрібно висвітлювати, але у такому разі матеріали мають бути у формі звітів про роботу. Депутат має не тільки писати, що зроблено, але й що не зроблено і, найголовніше, – робити аналіз, чому не зроблено. Інша справа, коли в газеті міськради про депутата пишуть, який він гарний, до якої політичної партії належить, чому саме за нього треба голосувати під час виборів і т. д. і т. п. і при цьому стверджують, що це соціальна стаття… Якщо народні обранці хочуть розказати про себе – будь ласка: для цього є й інші газети: приватні чи комерційні.
Переконана, що депутати не мають права закривати очі на такі «дрібнички» як робота головного редактора міської газети. Бо якщо газета висвітлює не об»єктивну інформацію про життя міської громади, то постає питання: «А для чого вона їй потрібна?».
Popularity: 3% [?]