Ніна Костенко

Нiхто не бере до уваги такий логiчний показник, як вартiсть iнформування однієї людини. Рахуючи гроші на утримання комунальної газети, причому з кишені територіальної громади, влада могла б мати краще видання і доносити iнформацiю набагато бiльшiй аудиторiї.

Продовжуючи тему про багатостраждальну  комунальну газету «Ірпінський вісник», яку було порушено в публікації Олександра Наказненка « Про витоки кривопису творчих злиднів Або комунальна газета як дзеркало Ірпінської влади» ( див. http://zora.at.ua/news/2011-10-25-274), приходиш до несподіваного висновку, що влада, за великим рахунком, тут і ні до чого.За газету відповідальність несе редактор, який зобов’язаний тримати на рівні якість інформаційного наповнення видання, об’єктивно висвітлювати актуальні питання соціального, політичного та суспільного життя. Але це теоретично, а практично маємо, що маємо: нецікаву газету, у якій з номера в номер тиражуються видатні політики місцевого значення так би мовити  «одни и те же на манеже», сміхотворний тираж ( усього менше 2000 примірників, з яких певна частина йде в утилізаціюі зобов’язалівкудепутатів, керівниківміських служб на підписку «епохального» часопису, яким є газета «Ірпінський вісник» ось уже протягом  багатьох останніх років. Зтого часу як з «ІВ» пішли професіонали: головний редактор Тамара Рябчун та весь колектив редакційно – видавничого комплексу, який потімпросто знищили деякі  «вмілі та спритні ділки», «ІВ» перетворився на «кишенькову» газету небагатьох впливових  посадових осіб та кількох депутатів, які «допомагають» фінансово газеті аби зовсім не зачахла.

Не секрет, що комунальні газетидотуються. Щороку газета «ІВ» отримує з міського бюджету гроші. До того ж, газеті з міського бюджету «за державну службу» можуть дати додаткові дотації ( не будемо уточнювати, хто і за щоповинен служити « вірою і правдою» аби отримати певні преференції у тих, хто має доступ до розподілу «бюджетного пирога». Окрім того, газета – це унітарне підприємство, яке заробляє кошти на рекламі, отримує гроші від передплати. Ось і напрошується запитання: якщо міська рада виконує своє фінансове зобов’язання  (гірко– бідно) перед редакцією «ІВ», як того вимагає законодавство, зокрема, Закон України « Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» і фінансує комунальну пресу, то чи виконує головний редактор «ІВ» зобов’язання перед нею так, як цього вимагають ази журналістської роботи, про які згадувалося вище: професіоналізм, об’єктивність?

Газета, у якій нема золотих пер, – це печальне видовище, якщо це, звісно,  не збірник оголошень типу «куплю – продам», або простирадла з «офіціозом», – на  таку газету чекає сумне майбутнє. Ні,  комунальна газета  «ІВ» не помре, вона житиме, але який слід вона залишить в історії Ірпеня? Чого варті лише статті з претензійними заголовками, які ви знайдете на шпальтах газети, приміром « Медична еліта звітує» ( ви тільки вдумайтеся!- чи ви бачили, щоб еліта, коли не- будь звітувала?), або «Петро Мельник є локомотивом у розбудові дороги «Київ – Ірпінь»? А це навіть вже не смішно, коли такі ляпсуси допускає головний редактор, який аби вразити читача,  пише такі перли?

Не є виправданням низькопробності газети, що головною проблемою державного та комунального  ЗМІ сьогодні є залежність від конкретних посадовців.  Саме від них залежить фінансування, надання пільг, зрештою призначення та  звільнення головного редактора.

 Всі знають, що на комунальну газету  «ІВ» витрачаються бюджетні кошти, хоч це і не великі кошти ( всього навсього 120 тисяч грн., але це гроші бюджетні,  які отримані, а не зароблені), то існує явна несправедливість для, скажімо, недержавних ЗМІ, які ці кошти мають заробляти – їм ніхто ці гроші просто так не даруватиме. До того ж, візьміть ще й ті економічні переваги, які передбачені законодавством для державних та комунальних ЗМІ, наприклад умови оренди приміщень редакцій ( символічна ціна оренди, яку сплачує «ІВ» – а це 1 грн на рік , фактично безкоштовно), комунальні платежі, автомобіль, який виділяє міськрада…Ще була в «Ірпінського вісника» власна типографія. До 2007 року там друкувалося це видання Ірпінської міської ради та інші газети Приірпіння. Тоді видавничий комплекс заробляв гроші для редакції.Зараз же все навпаки: друкарські машини не працюють, а за друк «Ірпінського вісника»до київських типографій перераховують чималі гроші. Тобто, фактично, пересічні ірпінчани–платники податківз власної кишені розплачуються за таке «дбайливе господарювання» керівництва комунального підприємства.

І ще один важливий факт.  Це монополія на отримання інформаціївід органів державної влади, яка  призводить до того, що часом громада не може отримати ту чи іншу інформацію через те, що комунальна газета підконтрольна тій же владі,  і вона її просто не поширить, якщо ця інформація їй не вигідна. І редактор  це дуже добре розуміє, бо просто втратить «хлібне» місце. А йти  з нього не хочеться, бо, затесавшись до тієї еліти, про яку він так запопадливо пише, можна всі гріхи списати на недофінансування комунальної газети. Хочажурналістики не буває комунальної чи некомунальної. Є журналістика професійна і непрофесійна.

НІНА КОСТЕНКО

Popularity: 2% [?]