Українська Народна Рада щиро вітає Юлію Бережко-Камінську із черговим визнанням її неповторного таланту – знаходити гармонію і красу слова, дарувати світло та добро навколо себе і перемагати не дивлячисть ні нащо! Так тримати і не зупинятись пані Юля! Бажаємо нових творчих звершень!
Подаємо твочий звіт Юлії із місця проведення фестивалю.
ЖАГА ТЕПЛА, ЯКА ВЕДЕ У ДЕБАЛЬЦЕВЕ
«Основа усілякої культури передусім – у самій людині. Перш за все – це властива їй сліпа, неподоланна жага тепла. А потім, помиляючись знову і знову, людина знаходить дорогу до вогню». Саме цими словами відомого прозаїка і філософа Антуана де Сент-Екзюпері можна позначити те явище, свідками якого мені декілька днів тому довелося стати.
Дорогою, під’їжджаючи до невідомого селища (навіть не містечка!) Миронівське, яке є супутником донецького міста Дебальцеве, я зловила себе на думці: що змусило поетів та бардів з багатьох міст України, у тому числі і з таких як Харків, Київ, Хмельницький, Дніпропетровськ, Маріуполь, Феодосія та ін., де культурне життя і без цього насичене, де проводяться свої фестивалі і зустрічі, кинути усе і податися у провінційне містечко, до якого і їхати-то не усім зручно – з пересадками, на електричках, автобусами… Невже бажання представити свої три вірші чи дві пісні і почути думку про них від інших поетів? Чи чаяння отримати диплом переможця? Або познайомитися з колегами по перу? Життя доводить інше: найбільше людей притягує можливість творчого спілкування, самовираження, потреба бути зрозумілим і потрібним.
Особисто мене також розбирала цікавість: що ж це за таке дебальцевське творче об’єднання імені В.Сосюри, про яке вже не раз доводилося чути у Прирпінні (на сайті ірпінського культурологічного товариства імені Д.Х.Паламарчука – http://ikt.at.ua/ – ця студія на особливому рахунку). Об’єднання імені В.Сосюри зуміло по справжньому згуртувати і поетів, і музикантів, і виконавців усього регіону, чудово веде власний сайт (http://litcentr-debalcevo.narod.ru/index.htm), влаштовує регулярні зустрічі з митцями, конкурси («Срібні дзвони»), щороку видає спільні поетичні збірники, випереджаючи своєю заповзятістю навіть столичні літературні студії і яке вже вдруге спромоглося на проведення власного фестивалю авторської пісні та поезії всеукраїнського рівня – «Лицарі слова»?
Звичайно, у центрі подібних явищ завжди стоїть людина, яка, наче маяк, серед присмерку загальної зневіри у краще, цинізму та збайдужіння притягує до високих матерій творчості та культури. Такою людиною виявився беззмінний керівник дебальцівської творчої організації (протягом 13 років від дня заснування організації), поет, прозаїк, журналіст і видавець, член правління Конгресу літераторів України і міжрегіонального союзу письменників України, лауреат багатьох фестивалів і конкурсів – Олександр Морозов. Саме він та його найближчі однодумці і помічники, які допомагають втілювати задумане у життя (а співзасновниками фестивалю став творчий союз «Лицарі слова», Дебальцівський міський відділ культури та луганська паланка ім.С.Гори), зуміли не тільки зібрати майже 130 митців з багатьох міст України, а й докласти усіх зусиль, аби поїздка лишила в усіх її учасників добрі спогади. Можливо, умови проживання були і не з кращих (але це вже проблема, яка виходить із рівня можливостей організаторів – обирали із того, що було), проте та турбота і сердечність, якою були огорнуті гості, відчувалася у всьому – передусім у тому стійкому відчутті, що ми тут – бажані гості.
Місцем, де відбувалася основна творча програма (просто не можу оминути його увагою), став місцевий Будинок культури. Хочеться навіть сказати – Храм культури. Розташований у самій серцевині селища, зведеного в радянські часи, він вражає своєю потужністю і красою. Не дивлячись на те, що ззовні він невиразного сірого кольору, його архітектура (високі колони, елементи античної культури) не поступається столичним подібним закладам. Внутрішнє ж оздоблення вражає ще більше: усе, що можна було втілити у подібному приміщенні, там є: і кольорові вітражі, і настінний розпис, і ліпка, і усілякі арки, вишукані люстри… Звичайно, усе це – спадок Радянського Союзу, і підтвердження того, що нічого не можна перекреслювати жирною чорною лінією – у всьому є обидва боки. То ж дуже приємно було для себе відкрити, що у центрі невеличкого селища – не торгова точка, не банк і не базар, а такий величний палац, який, до речі, і сьогодні дуже активно діє.
Наш фестиваль привернув увагу місцевих жителів. Пройшовши відбіркові тури у різних секціях, його переможці брали участь у гала-концерті, який тривав декілька годин і продовжувався до світанку вже у неформальній обстановці біля палаток і вогнищ на березі Миронівського водосховища.
Тут вже не мало значення, в якості кого ти тут – учасника чи журі. Гітара передавалася із рук в руки, люди знайомилися один із одним, підтримували горіння вогнища і душевну атмосферу між новими і давніми знайомими.
Подією наступного дня стало оголошення імен переможців кожного з відділень. В журі цього разу були такі відомі у мистецьких колах і талановиті люди як Олег Бондар (віцепрезидент клуба пісенної поезії ім.Ю.Візбора, Харків); Наталя Мавроді-Морозова (заступник співголови Конгресу літераторів Луганська); Олександра Фрольченкова (голова Луганських обласних організацій Міжрегіональної спілки письменників України і Конгресу літераторів України); Михайло Квасов (поет і композитор, виконавець власних пісень), Отець Микола (священник Бугаєвської церкви), Геннадій Цукур (отаман Луганської паланки, генерал козацтва, письменник-романіст) та ін.
Першість отримали Олександр Товберг (у номінації «Філософська та громадянська лірика»), Микола Манжос («Сатира та гумор»), дует Гончарових – Тетяни та Володимира («Авторська пісня»), Олена Гурова («Любовна та пейзажна лірика»), Володимир Касьяненко («Духовна поезія»), сестри Галина Упнер та Валентина Шакула («Вірші та пісні про козацтво»).
Мені ж цього разу дісталося Гран-прі. До цілої купи різноманітних подарунків – книжок, парфумів, скульптури, розписної тарілки ручної роботи додався ще й ДВД-програвач. Проте найбільше запам’яталася жива реакція учасників фестивалю – маса добрих побажань і відгуків, знайомств, подарунків (назад везла повний рюкзак авторських збірок, дисків, вручених візиток). Після таких подій вкотре переконуєшся у глибинній силі творчості – вона зближує людей, робить їх більш відкритими і ріднішими, взаємозбагачує і наповнює силами долати усі негаразди. Вона, творчість кожного з нас, і є тією дорогою до вогню, про який писав Екзюпері, несучи у собі водночас і самі його жарини.
P.S. Щира подяка усім організаторам фестивалю, його спонсорам та помічникам (В.Бормотову, без якого фестиваль взагалі міг би не відбутися, або відбувся б у значно простішому варіанті; Дебальцівському міському голові В.Проценку та Миронівському селищному голові І.Костоглотову, під патронатом яких проходив фестиваль; В.Татуревичу, Е.Булко, С. Булко, С.Архіпову, В.Тисвенку, Х.Хомичевій, А.Кичику, Г.Цукуру, О.Морозову, С.Ульяненку, С.Жовнеру, родині Соколових та ін.)
Юлія Бережко-Камінська,
поет, журналіст, лауреат міжнародного фестивалю «Сінані-фест»,
дипломант міжнародного конкурсу
кращих творів молодих українських літераторів «Гранослов-2008»,
аспірантка КНУ ім. Т.Шевченка.
МАЯК У ГОРАХ
Смішно світити тут.
Нащо? У царстві мертвих?!
Цей непотрібний маршрут
Навіть на картах стерто.
Тут не пройде й вівчар
Вдень, а то враз – і ніччю.
Марно горить ліхтар
Тут, де нудьга і відчай.
Марно? Згасити? Як?
Доле моя прогіркла!
Цей ще живий маяк –
Наче далека зірка!
В сутінках сотні очей
Дивляться з Межигір’я:
– Що то горить? Егей!..
Скалка, мабуть, сузір’я?
Може, угледить хтось –
Дід, чи малий хлопчисько:
– Зірці, дивись, довелось
Блимати зовсім близько!
Може, піду? Пусти!
В край, де просіло небо…
Може, нові світи
Там, на горі, за степом?
Враз пощастить дійти
Хоч до порогу Бога?..
Прошу, ліхтар, світи!
І не питай, для кого.
Юлія Бережко-Камінська.
Popularity: 8% [?]
Творчий звіт – на найкращі оцінки. Юля молодець!
Бажаю Юлі подальших успіхів.
От би нам в Ірпені фестивалі проводити…! Нібито все є. Навіть такі таланти… у нас є!