Данута Костура
У ворзельському Центрі Культури «Уварівський дім»пройшов вечір, присвячений Василю Стусу, другий за останні півтора роки. На цей раз його ініціаторами були студенти Національного університету ДПС України , об’єднані у студентське братство шанувальників творчості Василя Стуса. Почесним гостем був син поета Дмитро Стус, дослідник творчості батька, головний редактор журналу «Київська Русь», член гуманітарної ради при Президентові України. Літературно – музична композиція « Василь Стус, як символ незнищенності козацького духу», представлена студентами, доповнилася спогадами Дмитра Стуса. Говорив про громадянську і людську незламність поета, про відповідальність людей за свої вчинки, згадував про другий арешт батька у 1980 році, про перепоховання у рідній землі у 1989 році.
Вів вечір Юрій Мельничук, завідувач туристсько-краєзнавчим відділом Ірпінського відділу освіти. Студент університету Іван Окоєв, один із ініціаторів вечора, нагадав присутнім про віхи життя поета. Студенти університету читали вірші, співали пісні на слова Василя Стуса.
Присутні ділилися своїми відчуттями щодо однієї з найбільш знакових постатей України. Завідувач музеєм історії та культури «Уварівський дім» Олександр Соколенко нагадав про перебування у Ворзелі таких неординарних особистостей, як Борис Лятошинський, Гелій Снєгірьов, які робили спротив тодішній системі. Виступив поет з Вишневого Валентин Лемічев. Мешканець села Мироцьке Дмитро Смоляр розказав про людей, які відкрили йому постать поета, передав Дмитру Стусу добірку їх спогадів. Автор поділилася спогадами про день перепоховання.

Батько був поряд з сином його перших 5 років, а згодом, лише 9 місяців перед другим арештом у 1980 році. Решту років у тюрмах і засланні. Обшук і арешт відбувалися на очах 13 – літнього підлітка. Тоді батько сказав сину, що розуміє його розпач, гнів, образу і безсилість – страшний «коктейль» для мужчини. Але просив не озлоблюватися – бо світ відповість йому тим самим. І син слідує настанові батька. Тому розповіді Дмитра Стуса глибокі і емоційно виважені. Думається, їх з цікавістю послухав би не тільки широкий студентський загал Університету, але і широкий загал викладачів.
Український народ має у своєму списку людей, величних у своїй незламній вірі у людську гідність, національну справедливість. Вони тримали найвищу ноту  регістру, жили по максимуму. Василь Стус – один з них.

Василь Стус народився 6 січня 1938 року на Вінничині. Через рік батьки переселяються у Сталіно (нині – Донецьк).На хімічному заводі батько знаходить роботу. У Донецьку Василь закінчує із срібною медаллю школу і вступає на історико – літературний факультет педінституту, який закінчує із золотою медаллю. Служба в армії на Уралі. З березня 1963 року – літредактор газети, невдовзі аспірант Інституту літератури АН УРСР. Студіювання сучасної західноєвропейської філософії і літератури. Клуб творчої молоді. Висока творча атмосфера, широке коло знайомств. Переклади з Гете, Рільке, Лорки. У 1965 році відрахований за заклик до громадськості засудити арешти української інтелігенції. Праця на будівництві, в котельні. Одруження з Валентиною Попелюх. У 1966р. народився син Дмитро. Праця у відділі технічної інформації проектного бюро. У січні 1972 р. – перший арешт і вирок – п’ять років ув’язнення у таборах Мордовії та три роки заслання у Магаданській області. Рудники. За гратами – пише і перекладає. Згодом заборонили. У серпні 1979 року – повернення до Києва. Вступає до Української Гельсінської групи. Працює на заводі. У 1980 -му – другий арешт і вирок: десять років ув’язнення у таборі суворого режиму і п’ять років заслання. В ніч з 3 на 4 вересня 1985 року – смерть в карцері табору. 19 листопада 1989 р. Василя Стуса та його побратимів Юрія Литвина та Олексу Тихого було перепоховано на Байковому кладовищі.
За цими скупими рядками біографії – життя людини, яка стала знаковою постаттю України, символом її честі і совісті.

Данута Костура

no images were found

Popularity: 11% [?]