Сьогодні, за статистикою, в Україні існує понад 150 політичних партій. Окрім відомих «рейтингоносних», більшість із партій невеликі або «кишенькові», без власного електорату та підтримки виборців.
Також є понад 700 громадських організацій – і це нібито позитив, ознака демократії, однак і вони розрізнені. Далеко не всі з цих організацій дієві та займають державотворчу позицію – особливо з числа ветеранських, прокомуністичних чи проросійських.
У нашій Конституції, – можливо, й помилково, – записано, що в державі відсутня національна ідеологія. А тим часом антиукраїнські сили всіляко намагаються насаджувати нам своє світобачення.
Як показав час, Верховна Рада в значній своїй частині стала своєрідним елітним клубом «недоторканних» олігархів. У зв’язку з виборами на партійній основі в Україні знищена представницька демократія. Сьогодні у ВР працюють не народні, а партійні депутати, які представляють всього 2-3% громадян України. Щоб стати депутатом України будь-якого рівня, людей «заганяють» у партії, а це суперечить конституційним принципам виборчого права про прямі, рівні вибори. Сьогодні 290 депутатів ВР мешкають у Києві, — які ж територіальні громади вони представляють? Чиї інтереси відстоюють?
Поки в українському парламенті депутати – здебільшого ставленики різних фінансово-олігархічних груп, які збагатилися шляхом розкрадання народних багатств, – чубляться, наростає розчарування народу щодо спроможності влади стабілізувати ситуацію в країні.
Через відсутність належної державної бюджетної політики українська титульна нація не розвивається, українська культура відроджується вкрай повільно, внаслідок форсованого насадження через ЗМІ насильства, розпусти, алкоголізму зазнає руйнації український національний дух. Уряд Ю.Тимошенко зліквідував у структурі секретаріату Кабінету міністрів відділ, що відповідав за впровадження і розвиток української мови.
Як наслідок усього цього зростають суспільні негаразди, зокрема соціальні, а як засіб порятунку нам намагаються насаджувати ідею федералізації країни. Зневіра народу в ефективному уряді дійшла межі, закони не працюють, реформ нема. Прагнення українців і їхні надії на економічне благополуччя й міцну державу потоптано.
На жаль, у суспільстві ще багато байдужих (саме з їхньої вини творяться безчинства). Вистачає й тих, що чекають, аби їх на виборах якомога дорожче перекупили (з Україною в серці чи з Україною в кишені).
Але є багато громадян, кому українські проблеми болять, хто не згоджується з нинішнім станом речей, відчуваючи відповідальність перед Богом та історією за прекрасну землю над Дніпром, за її мову, культуру, природу.
Що протиставити відсутності ефективної державної політики, ефективного уряду, відсутності реформ? Що протиставити безпрецедентному пограбуванню народу (90% усіх виробничих активів – під контролем 2-3% олігархів-власників)?
Змінити існуючий стан речей може тільки створення громадської організації – такої, якою у 90-х роках був Рух, — котра об*єднає державницькі сили. Якщо свого часу не вдалося об’єднати партії довкіл «Нашої України» – то нині потрібно це зробити на рівні громадських організацій: створити Народну Раду, яка зможе повторити ефект Руху 90-х, коли він ще не був партією і мав потугу здійснити глибинні трансформації в суспільному мисленні, практично змінив світоглядну суспільну матрицю.
Такою єдиною могутньою силою, яка об*єднає наш народ, усі державницькі структури, збере в кулак усі наші жалі та сподівання і стане блискавкою, що розриває чужинський зашморг навколо нашої свободи, — має стати новостворювана Українська Народна Рада. Заклик до народу про її створення підписали моральні авторитети нації, відомі громадські й державні діячі, зокрема Іван Дзюба, Дмитро Павличко, Іван Драч, Євген Сверстюк, Левко Лук’яненко, Микола Жулинський, Юрій Мушкетик і багато інших.
Створення Української Народної Ради – це РЕАКЦІЯ СУСПІЛЬСТВА НА ВИКЛИКИ ЧАСУ.
Народна Рада України має знайти відповіді на найгостріші проблеми сьогодення, бути силою, здатною здійснювати тиск на владу, а в перспективі – об’єднати зусилля національно-патріотичних партій.
Не забуваймо: боротьба за незалежність триває – і вона нині ще запекліша, ніж до виборення незалежності, тільки ведеться іншими методами: в ідеологічній сфері, в економіці. Інформаційні спецоперації, що чиняться сьогодні проти України, спрямовані на підрив довіри до національної держави, а технології роз’єднання й упокорення українців стали ще підступнішими. Проте далі сидіти «на печі» – злочинно!

Українська Народна Рада

Popularity: -0% [?]