Метаморфози українського вибору

Нині вибори Президента завершено і не коментує їх результати хіба що лінивий. Після вирішення судових позовів, перерахування виборчих бюлетнів Україна отримає нового Президента і багатьом, як сказав нинішній президент В.А. Ющенко, “Стане соромно за свій вибір”. Правда соромно мало б стати також і команді Президента В.Ющенка, а особливо “любим друзям”, які чубилися замість того, щоб працювати над виконанням виборчих зобов’язань,  та й Віктору Андрійовичу можна б посоромитись за нездійснені “Десять кроків назустріч людям”, бо пройдено з них заледве половину. Соромно мало б стати команді БЮТ за портнових, фельдманів, лозинських… І особливо соромно мало б стати Юлії Тимошенко за ціну на газ для України – 310 доларів, тоді  коли Молдова отримує газ за ціною – 230. В час прем’єрства  Ющенка, у 2000 році, Юлія Тимошенко, депутат і лідер лазаренківської “Громади”, з’явилася в його команді у “третій ролі”, але згодом,  утвердившись в новому для неї середовищі, вирішила, як кажуть бізнесмени, “піднятися й кинути” свого шефа, тобто стати першою, самотужки прорватися до президентської посади.

В результаті програли обидва і Ю.Тимошенко, і В.Ющенко, але передусім програла справа здійснення української національної ідеї, задля якої вони покликали людей на Майдан.

Але, як прогнозують політичні аналітики,  для В.Ющенко і Ю.Тимошенко не все ще втрачено. Незабаром ми станемо свідками неабияких політичних кульбітів депутатів від БЮТ та НУНС та їхніх політичних лідерів. Підтвердженням цього передбачення є останні голосування у Верховній Раді. Коли розглядався  в другому читанні проект Закону “Про соціальні стандарти у 2010р.”, то ініціатори цього закону – депутати Партії Регіонів – його провалили, як і проект Закону про “Про пріоритетність шахтарської праці ”. Однак за Закон “Про державні закупівлі ” голосували і депутати БЮТ, і депутати Партії Регіонів, бо йшлося про “святе” для обох політичних сил: поповнення гаманців з державного бюджету.

Але погляньмо на процес виборів Президента з історичної ретроспективи і спробуймо розгледіти бодай щось позитивне. Отож на перших виборах Президента в 1991 р. головним претендентом на президентське крісло був Л.М Кравчук (тодішній голова Верховної Ради) і В’ячеслав Черновіл  (тодішній голова Львівської обласної ради, член УРП), якого висунув РУХ. Результат першої президентської кампанії: 61% – за  Л.М. Кравчука і 24%  – за В’ячеслава  Чорновола.

Перемогло, користуючись термінологією нинішніх національних демократів, “більше зло”, однак незабаром ті ж лідери РУХу, І.Драч та Д.Павличко, змінили своє ставлення до “більшого зла” – Л.М. Кравчука настільки, що підтримали його на виборах Президента України у 1994р..

На дочасних виборах 1994р. змагалися Президент Л.М. Кравчук, якого підтримували виборці західних і центральних областей України, і Л.Д. Кучма, який позиціонував себе як висуванець проросійських сил. Прихід до влади Л.Д. Кучми національні демократи розцінювали однозначно як “більше зло”, а тому підтримували Л.М. Кравчука, а  тільки В’ячеслав Черновіл закликав голосувати проти обох.

Перемогло знову, за сучасною термінологією, “більше зло” – Л.Д. Кучма. Йому національно-демократичні сили оголосили опозицію (правда конструктивну). Але вже на виборах Президента 1999 р., коли в другий тур виборів вийшли лідер комуністів П.Симоненко і Л.Д. Кучма, то “більше зло” раптово стало не злом, а єдиним порятунком від комуністичного реваншу.

У західних областях України виборці проголосували за Л.Д. Кучму майже одноголосно – 92% і навіть 96%. І тоді вперше було подолано тенденцію, що перемагає “більше зло”, яке з часом перетворюється на менше.

На виборах 2004-2005рр. переміг В.А. Ющенко вже як рятівник від московської загрози, отже до цьогорічних виборів рахунок був 2:2 – двічі перемагало “більше зло” і по разу перемогли: рятівник від загрози комуністичного реваншу – Л.Д. Кучма та рятівник від олігархічно-проросійського засилля  – В.А. Ющенко.

На цьогорічних виборах очевидно знову перемогло “більше зло”. Тож виникає риторичне запитання: які зміни у ставленні до Президента В.Януковича (у випадку його вступу на посаду Президента) можна очікувати у майбутньому, виходячи з історичного досвіду?

Фракція БЮТ напевно найближчим часом втратить із своїх рядів декількох депутатів – колаборантів, які перейдуть до більшості, що створює у Верховній Раді Партія Регіонів.

Нині національно-патріотичні  сили  перебувають однозначно в  опозиції до В. Януковича. Отож національно-патріотичні партії цілком очевидно намагатимуться взяти реванш на виборах до місцевих рад.

Позачергових парламентських виборів ніхто, окрім Тигіпка і Яценюка, не хоче, бо на них немає грошей і передусім у Державному бюджеті. Але і без нової більшості, тобто парламентської коаліції, В.Янукович діяти не зможе. Отже або те, або інше.

Та чи є хоч якийсь позитив від президентських виборів? Найбільшим позитивом політичних битв в Україні є, я вважаю, те, що сторони, всупереч українській історичній традиції, не вдаються для забезпечення своєї перемоги до сусідів за підтримкою.

Згадаймо в часи Б. Хмельницького – тоді у боротьбі двох сил, а саме: польської шляхти, що утримувала владу в Україні та Б. Хмельницького і козацтва, Хмельницький заручився підтримкою татар, а згодом уклав таку ж військову угоду з Москвою. В наступні часи визвольної боротьби гетьман Іван Мазепа заручився підтримкою шведів, уклав угоду з Карлом XII. В часи визвольних змагань 1917-1920 років українські соціалісти, есери-боротьбисти  знову шукали підтримки московських більшовиків та проти своїх опонентів – Директорії, створили у Харкові маріонетковий Уряд, і на чужих багнетах утвердили свою владу, яку і втратили разом з життям дещо пізніше.

Найпозитивнішим, на мій погляд, є те, що нинішні провідні політичні сили будуть змушені знаходити компроміси, а також те, що національно-патріотичний табір нарешті отримав незаперечного лідера – В.А.Ющенка, і що нарешті розпочинається преславуте об’єднання українських патріотичних сил під штандартами Української Народної Ради.

Поровський М.І. Голова ВГО УНР,

Голова Республіканської

Християнської партії,

Народний депутат України

I, II та VI скликань

Джерело: http://unrada.info/

Popularity: -0% [?]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code