Данута КОСТУРА
У редакцію «Ірпінського вісника» зателефонував мешканець Ворзеля і запропонував газеті поцікавитися, як живуть переселенці у колишньому гуртожитку Податкового університету. Він якраз натрапив на момент, коли одна з сімей, яка там проживає, варила собі обід на вогнищі.
Побувати там вдалося лише більш, ніж через тиждень. Біля входу до одного з будинків ( а їх там зо 5) зустріли мене 12 грайливих песиків – щедрий подарунок місцевої собаки -мами. Невелика собача будка згодом вмістила їх всіх.
Знайомлюсь з постояльцями. Тут з червня минулого року проживають дві сім’ї з Луганської області та одна з Донецької. Рік тому у колишньому гуртожитку знайшли притулок близько семи десятків осіб, нині залишилось півтора. Роз’їхались, хто куди: в Польщу, Західну Україну, інші знайшли собі притулок біля Києва чи у самій столиці.
А три сім’ї залишилися. Вдалось поспілкуватися з двома. Розказують свої історії. Коли почались бої, Тетяна з сином- інвалідом якраз була в обласному центрі. Додому, в Красний Луч, не повернулись, поїхали у чому були подалі від вибухів. Опинились у Ворзелі. У Тетяни в Красному Лучі залишилася гостинка. У місті зараз «хазяйнують казаки», їхати туди не має бажання. Її мама виїхала під час боїв у Росію. Пропонували оселитися у Челябінську, звідки приїхала в Україну у 60-х роках минулого століття. Не захотіла. Повернулася назад. Мириться з тим, що є.
Іра з чоловіком з Краматорська. Виховують двох дочок. Чоловік працює у Києві на будові. Приїжджає раз на тиждень. Іра, в минулому кухар, зараз оформлює інвалідність по зору. Старша донечка вчиться у ворзельській школі в 7-му класі. Вони зайняли велику кімнату на 30 квадратних метрів. У приміщенні тепло – гріє радіатор. Але велика площа кімнати може обернутися злом – її важко нагріти. У Краматорську у них залишився власний будинок. І хоча зараз там спокійно, але роботи не має – багато заводів, підприємств зруйновані. Повертатися назад не хочуть.
Мешканців не полишає тривога, а що як раптом відключать світло, як це було кілька тижнів тому. Відключили на 5 днів. А для них електрика – це все. От і прийшлось варити обіди на подвір’ї, на вогнищі. Співвласник цієї території ( яка колись була піонерським табором «Сосновий бір», а згодом гуртожитком для студентів і викладачів), родич Петра Мельника, Роман Мельник привіз їм на всяк випадок буржуйки. « Коли у нас щось трапляється, ми тут же йому телефонуємо. Відкликається. Думається, що коли б тут нас не було, то не відомо у якому стані були би ці приміщення», – говорить Тетяна.
А місце справді там чудове. Будівлі у доброму стані. І якщо інші ворзельські дитячі табори знищені вщент, а на їх місці палаци з гектарними газонами, або хащі, де не має, навіть, і натяку на те, що тут колись дзвеніли дитячі голоси, то тут, принаймні, до недавнього часу лунали голоси студентів.
Але повернімось до наших переселенців. Порадила їм звернутися в Ірпінський «Прозорий офіс». Там має своє робоче місце представник переселенців, яка підшукує для них житло.
Данута КОСТУРА
Popularity: 3% [?]