Данута КОСТУРА
Попрощатися з Євгеном Сверстюком прийшли керівники держави, сотні киян, друзів, серед яких були його побратими, з якими проходив табори та заслання. Жалобна церемонія відбулася у Будинку вчителя.
Серед тих, хто виступив з прощальним словом був правозахисник, віце-ректор Українського Католицького Університету у Львові Мирослав Маринович, який , зокрема, сказав : «Пан Євген був для нас взірцем, моральною планкою. Він явив нам високий калібр православ’я. Того православ’я, яке є нашим спільним багатством, яке збагачує Україну, яке підносить нас усіх. Де б він не був, він був Надзвичайним і Повноважним послом майбутньої України, яку ми всі омріяли. Ми дякуємо Богові, що він післав нам його, дякуємо його матері – вона напоїла пана Євгена живою водою віри, а, виявилося, що напоїла всіх нас. Дякуємо пані Лілі, яка тихо, скромно, але вірно і натхненно пройшла це паломництво разом з паном Євгеном. Дякуємо всім вам, що ви обрали пана Євгена за свого морального авторитета. Хай буде йому земля пухом. Царство Небесне і Вічная пам’ять».
Володимир В’ятрович , директор Українського Інституту національної пам’яті: «Усі відведені йому 86 років Євген Сверстюк вщент наповнив життям . І яким життям! Життям, яке було важкою боротьбою у форматі один проти цілої системи. Боротьбою, у якій він проти озброєного режиму міг протиставити силу свого слова. І, здавалося незламна система, яка перемолола своїми жорнами мільйони українців –зазнала краху від таких одиниць, як Євген Сверстюк. Та він не спинився навіть після цієї найбільшої у своєму житті перемоги – він продовжував діяти, досліджувати, виступати, переконувати. Дуже багато виступав у цьому Будинку вчителя. Більшість з нас була тут на його лекціях, презентаціях. Статті, книги, лекції, громадська робота, участь в ініціативі «Першого грудня» – все це наповнювало його життя до останніх днів. Цей світ належав йому, тому що він творив його, змінював його собою, своїми текстами, своєю діяльністю. Він став тим, кого ми з гордістю можемо назвати Людиною з великої букви. Вічна пам’ять».
Євген Сверстюк відійшов у вічність 1 грудня
Свої слова: «На полі честі не треба сміливих крикунів, там потрібні умілі люди, що дають приклад гідності – з дотриманням моралі і закону – на грані дозволеного» – він ніс впродовж життя. Він знав, що таке честь і гідність.
«Мораль є або нема. А говорити, що «у кожного своя мораль», значить плутати мораль зі звичками».
І ще: «Єдина безпрограшна позиція людини – чесна». Честь , чесність, моральність, нелукавство були його суттю завжди, впродовж усього життя. Він не лукавив, не йшов на компроміси з совістю. Можемо переконатися у цьому, прочитавши його твори, біографію.
Вижити, не втратити на зламах долі честь і гідність допомогла глибока віра у Бога.
Доля звела мене з паном Євгеном у вже далекому 1983 році. Він саме вернувся з заслання. Співробітниця попросила мене підсобити у його медичних проблемах. Ми тоді багато говорили. Жалівся, що не може привикнути у Києві до метушні, брудного снігу, до постійного слідкування за собою. Як правило, розмовляли у коридорах медичного закладу, де було багато людей. Інколи, коли мова заходила про «Систему», він підвищував голос і тоді не тільки я, але й усі присутні могли почути, що він думає про неї. Я боязко озиралася – одна справа говорити тихесенько у себе на кухні з найближчими друзями, інша – тут.
У ті часи пан Євген подарував мені Біблію, іконку, свій вірш. З іконою з того часу я не розлучаюся – висить, оправлена у рамочку, на стіні.
На початках перебудови пан Євген був дуже категоричний у своїх оцінках і судженнях, особливо коли мова заходила про тодішніх «трибунів». Мав на це моральне право. Я ж їх щиро захищала – бо ж не всі повинні були пройти через тюрми, добре, що «збереглися», бо хто ж би тоді підіймав народ тощо. А згодом деякі з тих діячів проявили свою ницість сповна, заради теплого депутатського місця. Євген Сверстюк знав, що говорив.
Ми достатньо часто перетиналися на різних оказіях, деякі мої матеріали друкував у газеті «Наша Віра», де був головним редактором. Одного разу, коли захотіла почути думку пана Євгена щодо моральності питання, яке хвилювало, замість відповіді подарував свою книгу «Не мир, а меч». Дві перші цитати – з неї.
Євген Сверстюк – це інтелектуальна глиба. Він не тільки високе надбання України – він надбання усього інтелектуального світу.
Блаженніший Любомир Гузар сказав про Євгена Сверстюка: «Цю людину, яка від нас відійшла, ми повинні вшановувати з почуттям глибокої вдячності і за те, що вона зробила, і за те, як вона це зробила. Бо, справді, це подиву гідна людина. Дай Боже, щоб ми таких мали більше».
Данута КОСТУРА
Євген Олександрович Сверстюк ( 13 грудня 1928 – 1 грудня 2014) письменник, філософ,
Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка,головний редактор православної газети «Наша віра», президент Українського ПЕН-клубу,доктор філософії, член ініціативної групи «Першого грудня», автор книг, віршів, статей з літературознавства, психології і релігієзнавства, перекладів з англійської, німецької на українську.
Євген Сверстюк народився на Волині у селянській родині. У 1952 році закінчив філологічний факультет (логіка і психологія) Львівського державного університету, аспірантуру НДІ психології . Працював старшим науковим співробітником цього інституту, відповідальним секретарем « Українського ботанічного журналу». У 1972 році був заарештований за виготовлення і розповсюдження документів «самвидаву» до семи років таборів ( Пермська область) та п’яти років заслання (Бурятія). Звільнений у 1983 році. До 1988 року працював столяром на київській фабриці індпошиву №2.
З 1989 року активний учасник національно-демократичного руху в Україні. Орден Свободи був вручений Євгену Сверстюку за « утвердження суверенітету та незалежності України, мужність і самовідданість у відстоюванні прав і свобод людини, плідну літературно-публіцистичну діяльність».
no images were found
.
Popularity: 2% [?]