УКРАЇНА Є І БУДЕ!

Ніна Костенко

Ще не вмерла України і слава, і воля!

Ще нам, браття – українці, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці,

Душу й тіло ми положим за свою свободу

І покажем, що ми, браття, козацького роду!

Антиконституційний «мовний» закон не має бути підписаний. З такою вимогою до Президента – Гаранта Конституції, який зараз його уважно «вивчає», звернулося більше сотні мешканців Ірпеня. Вони прийшли на площу до мерії аби відстояти своє конституційне право на українську мову, на право жити в державі, яка зветься Україною, а не Малоросією. В руках у людей – державні прапори та прапори деяких політичних сил, серед яких вирізняються «свободівські», а також квіти і лозунги із закликами захистити українську мову: «Не зрадь!», «Ми – проти мовної мутації!», «Українська мова – душа українського народу!». На акції, організованої громадськими активістами Приірпіння, були присутні й представники політичних партій «Фронт Змін», «Батьківщина», а також Партії регіонів.

«Українці поважають і шанують російську мову так само, як свою, українську, – говорять люди, які зібралися недільного, вихідного дня, у надзвичайну спеку. – Ми розуміємо, що це питання заполітизували. Але має бути усвідомлення важливості української мови як мови державотворчої і право кожної людини говорити тією мовою, якою вона вважає за потрібну».

Серед людей, до яких ми звернулися із запитанням «Чи підтримують вони українську мову?», – багато людей старшого віку, але і чимало молоді. Хто відповідав українською, хто – російською. І це їхнє природне і невід’ємне право спілкуватися тією мовою, якою вони звикли. Бо не мова обирає людину, а людина обирає собі мову.

«Чому ж цього не розуміють наші політики? – дивується жителька Ірпеня, пенсіонерка, Валентина РАХУБЕНКО, родом із Донецька. «Я підтримую українську мову, але я не проти російської, я викладач мови. Все життя пропрацювала у школі. Я знаю дуже багато прекрасних творів, що написані російською мовою. Але прийшла на акцію і підтримую українську мову. Коли між людьми немає згоди, то не треба звинувачувати когось. Ті, хто руйнує в собі людяність, руйнує і сам себе. Всі ми винні у тому, що не вміємо домовлятися і знаходити спільну мову».

Тож, на думку й інших, які зачувши нашу розмову, підходили до нас, важливіше, коли люди вміють знаходити компроміс.

Так, зараз, на мою думку, українцям треба спілкуватися і домовлятися. Але я також проти того, щоб хтось одним «розчерком» пера знищував історію, мову, культуру українського народу. Якось не виходить у мене по-іншому трактувати цей «мовний» закон, який збурив зараз всю Україну. Українці, яких в Україні є майже 80% і з них близько 70% визнають українську мову своєю рідною мовою, повинні її захистити сьогодні, бо завтра може бути пізно.

Як сказав один із організаторів акції Ігор НАЙДА, голова СОГ «Демократична Київщина», що «це є не що інше, як свідома спроба влади посіяти розбрат в Україні: між людьми та різними територіями, між Сходом і Заходом. Це спекуляція на вигаданих «мовних» проблемах. За цим криється намагання «української» влади приховати вакханалію корупції, свавілля, рейдерство, невиконані захмарні обіцянки «покращення життя вже сьогодні». А що стосується мови, то було озвучено рядки з вірша Д. Павличка, зокрема такі:

«Ти зрікся мови рідної.

Нема тепер у Тебе роду, ні народу.

Чужинця шани ждатимеш дарма –

В твій слід він кине сміх – погорду!»

Переконливим був виступ опозиційного депутата Ірпінської міської ради, «свободівця» Богдана МЕЛЬНИЧУКА, який говорив про те, що «нова мовна політика – це виклик українцям: сьогодні зрада мови – завтра зрада національних інтересів» і закликав об’єднатися українців та діяти рішуче.

Голова Ірпінського осередку УНР Олександр РЕДИЧ говорив про те, що «мовний закон став дном прірви національного приниження. Більшість свідомих українців розуміє, що це штучно створена проблема. За великим рахунком, це передвиборчі технології … На акцію мали б прийти набагато більше людей. . Хоча, думаю, що вже всі переконалися, що політика нинішньої влади – це не європейський вибір, це азіатщина. Жодних натяків на можливі зміни на краще немає – усі подібні законопроекти будуть «протягуватися», йти «напролом». Насправді всі ми розуміємо, що ніхто не проти російської мови, але «мовний» закон показав, що нам потрібно змінювати правила гри». Відзначивши значення російської інтелігенції у становленні, він продекламував В. Маяковського:

Говорю себе:

товарищ москаль,

на Украину

шуток не скаль.

Разучите

эту мову

на знаменах —

лексиконах алых,-

эта мова

величава и проста:

“Чуешь, сурмы загралы,

час розплаты настав…”

По дитячому ніжно звучали вірші у виконанні 5-ти річної Марічки КУШНІР, яка полонила усіх своєю щирістю і водночас проникливістю у кожен продекламований рядок. Було приємно бачити, що паростки патріотичного виховання з боку бабусі та матері дають свої плоди, які потрібно примножувати усією українською громадою.

Голова ГО «Самозахист» Ігор ДОМБРОВСЬКИЙ, один із організаторів «мовної» акції, звернувся до жителів із закликом розпочати збір підписів під зверненнями до Президента Віктора Януковича – не підписувати цей закон, до міського голови Володимира Скаржинського – із вимогою розглянути це питання на позачерговій сесії міської ради, а народного депутата Петра Мельника – скласти депутатські повноваження.

Усі присутні на мітингу-протесту, за виключенням однієї особи, підтримали проекти звернень. В приватних розмовах мова також йшла про готовність за потреби до більш активних дій на захист своїх прав і гідності. Це були люди різних поколінь і політичних поглядів.

Учасники акції вшанували Кобзаря, а також виконали Гімн України «Ще не вмерла України і слава, і воля». Коли виконували Гімн, люди тримали руку на серці в знак того, що вони підтримують акцію від щирого серця. Навіть присутні на мітингу «регіонали» були з «Україною – в серці», і хочеться вірити, що вони в цей момент були щирими.

Popularity: 1% [?]

5 коментарів до "УКРАЇНА Є І БУДЕ!"

  1. Роздуми над текстом ДГУ

    Тільки двадцять років волі, і що – «Ще не вмерла»?
    Усміхаються крізь хмари Ай-Петрі й Говерла.
    Босоніж росою ходять козаки-херсонці,
    Не дають їй марно гинуть на пекучім сонці.

    Чи потрібна така слава при такій ось долі –
    Загинатися без їжі та й на житнім полі?
    Душу й тіло клали предки за чужі здобутки,
    Не залишили нащадкам ні двора, ні будки.

    Виють вовком, скачуть зайцем всі пенсіонери –
    Доля вам лише всміхнеться, хлопці-піонери.
    Хто ж ще браття молоді є в цілій Україні?
    Літнім бо не буде раю у своїй країні.

    Де ви, браття, що нащадки козацького роду?
    Що зробили ви на захист власного народу?
    Час давно приспів від слова перейти до діла,
    Поки знову Україна вкрай не поріділа.

    Ще не вмерла, вони згинуть, ми положим душу.
    Чому реквієм співати замість гімну мушу?
    З некрофільним текстом гімну розцвіте держава?
    Стане Київ життєдайним, як Париж, Варшава?

  2. Хто з них браття?

    Українки всюди гарні –
    У кав’ярні, у книгарні:
    Мов троянди і жоржини
    Наречені і дружини.

    Біля нас у вічнім русі
    Мами, тещі і бабусі.
    Їх любов до нас жива є,
    Все в руках їх оживає.

    Подруги, дочки і сестри –
    В чоловічому реєстрі?
    Від Донця до Закарпаття
    Хто ж із них, скажіть, є «браття»?

    На додачу, для годиться,
    Ще онука й молодиця…
    Всіх жінок не перелічить –
    То кому ж з них «браття» личить?

  3. До чергових Шевченкових роковин

    «І мене в сем’ї великій,
    В сем’ї вольній, новій,
    Не забудьте пом’янути
    Незлим тихим словом»

    (Т.Г.Шевченко)

    До Тараса тричі на рік – черга хизування:
    В дні народження, держави й перепоховання.

    В офіційній черствій черзі «жалоби й шаноби»
    Пересічним нема місця – державні ж особи!

    Про Шевченка всі казати начебто готові,
    І поголені, й вусаті, а душею – хто ви?

    Тричі на рік – ось вам шана генію країни!
    Можуть справді хизуватись діти України –

    «Славних прадідів великих онуки погані».
    То коли ж Тарас діждеться «Заповіту» дані?

    А діждати дуже просто: хай в Державнім гімні
    Хоч рядок який Шевченка, бо ж найлегітимний!

    Щоб із кожним виконанням Головної пісні
    Хто почує, враз відчує із ним зв’язок тісний.

    Буде пісня линуть тричі не на рік, а щодня –
    Між людьми із часом зникне забуття безодня!

  4. Хто є наші воріженьки?

    Запитав у Порішеньки
    – Друзі де існують?
    Хто є наші воріженьки,
    Що за нас панують?

    Як у кого два ріженьки
    Й шістки три на лобі –
    То є наші воріженьки,
    Що сичать у злобі?

    Попаде на горішеньки
    Всім, хто нам не любий.
    Тобто наші воріженьки –
    Пересічні люди?

    Хто до нас не хорішенькі,
    (Нам на мить здалося),
    То є наші воріженьки?
    Заб’ємо, мов лося?

    Розійшлися доріженьки
    На чотири боки,
    Й любі друзі – воріженьки?
    Чвари ж геть глибокі!

    Лізуть знов до нас в кишеньки
    Президент і уряд –
    То є наші воріженьки?
    Бо народ свій дурять!

    Може текст час замінити
    Символу держави?
    Додержавний, знаменитий
    Зараз весь іржавий!

Залишити відповідь до Михайло Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code