| Олександр Наказненко | |
|
Влада принесена у жертву заради… комунального редактора З точки зору ЗМІ різниця між владою та опозицією полягає у тому, що опозиція схильна щедро стимулювати мас-медіа задля свого піару – натомість влада вважає, що вже за все розплатилася сповна раніше, коли була опозицією. Відтак, єдине чим може заохочувати журналістів та редакторів – це посадами у провладних (передовсім, комунальних) виданнях, а також земельними ділянками, на які Ірпінська влада може розщедритися у гарному настрої. Та й то не сильно, коли йдеться про виділення землі представникам мас-медіа. Причому, відчувається, не скільки від банальної жадібності, скільки від бажання означити владну субординацію. Чим вищий чин – тим більше землі йому належить видати (що він з нею робитиме, то вже менш важливе питання). Отож, використовуючи службове становище, влада шляхом земельних преференцій намагається вказати працівникам ЗМІ їхній статус, означивши його десь на рівні дрібних чиновників. Хоча, насправді, представники влади дуже бояться ситуацій, коли їм доводиться стикатися з непідконтрольними журналістами. Водночас, посадовці заздрісно-ревносно сприймають і оцінюють видане у світ провладними ЗМІ. Упродовж кількох років простежується неспроможність Ірпінської влади (як попередньої, так і нинішньої) належно оцінити творчий рівень та організаційно-видавничі здібності газетярів, аби адекватно добирати кандидатів на керівні посади комунального видання «Ірпінський вісник». Схоже, ірпінські керманичі ніколи не чули формули підходу до творчих людей: плекати й ростити потрібно таланти, бездари та посередності самі проростуть. Спеціально для представників влади назву журналістів (редакторів), які живуть, або працюють у Приірпінні – і здатні не тільки писати, а й організувати вихід друкованого видання значно КРАЩЕ за нинішнього редактора «Ірпінського вісника» Василя Закревського. Подаю за алфавітом: Багірова Алла Василівна Вибачайте колеги, якщо когось не знаю, забув чи недооцінив. Проте, гадаю, даного переліку цілком достатньо, щоб відрізнити зерна від полови. Аби представникам влади було зрозуміліше, поясню просто, перевівши сказане в систему земельної оцінки: якщо Закревському даєте 5 соток землі, то кожен з вищенаведеного переліку вартий 25 соток. Ось такі от у Приірпінні земельно-медійні розклади. Схоже, якщо їх і усвідомить Ірпінська влада, то тільки тоді, коли вже для неї буде пізно. Бо ж місцевими посадовцями, затьмарюючи здоровий глузд і здатність об’єктивно мислити, керує бажання помсти та можливість відігратися хоча б на якомусь редакторові. З одного боку депутатів також можна зрозуміти. Їм важко відповідати на незручні запитання представників різних ЗМІ, «позичати в сірка очей» приховуючи свої афери, прикидатися дурниками, начебто не знаючи коли, кому і за що надавалася та чи інша земельна ділянка, або ж просто ховатися від журналістів по туалетах міськради, аби ті не спитали чогось «зайвого». Унаслідок цього всього виникає непереборна спокуса – завести собі якогось прирученого редактора, на якому б сповна відіграватися за всіх незручних журналістів та непідконтрольні ЗМІ. А тут і заводити такого не треба, оскільки залишився у спадок від попередньої влади «троянській кінь» Закревський. Такі діячі для будь-якої влади – «безцінна знахідка», з якою марновладцям можна робити що завгодно, наче з гумовою жінкою – вичитувати, строїти, ганяти, повчати… Плата за таку «інтимну розвагу», як слухняний і приручений редактор для Ірпінської влади виявилася занадто дорогою – програна інформаційна війна опозиційним силам, яка може обернутися достроковими перевиборами міськради та міського голови. (От буде смішно, якщо їх всіх переоберуть, а хитрозроблений комунальний редактор знову залишиться на своїй посаді). Нинішні гучні розбірки в Ірпінській владі я аж ніяк не схильний сприймати в чорно-білих кольорах, мовляв, влада однозначно погана, а опозиція бездоганна – біла й пухнаста. Для мене очевидно, що у всіх цих мітингово-піарних пристрастях поряд із справжніми викриваннями зловживань владою виплеснулося чимало популізму, провокацій і навмисності. Тим не менше – вони досягли своєї мети. Один момент однозначно очевидний – Ірпінська влада програла своїй опозиції інформаційну війну. Воно й не дивно. Оскільки опозиційні сили не поскупилися не тільки на свої листівки й газети, а й залучили «важку артилерію» у вигляді центральних телеканалів. Натомість влада проти всього цього «арсеналу» залишилася з одним своїм закревським «Вісником» – це все одно, що воювати з дробовиком проти танків. Наслідки цієї поразки у інформаційній війні можуть бути дуже відчутними. Адже «у верхах» не схильні обтяжувати себе розслідуваннями, хто й наскільки правий чи винний в якомусь там Ірпені. У них метод дій дуже простий – раз довели ситуацію до такого розголосу, що про ірпінські чвари дізналася вся Україна й навіть за кордоном, то простіше «перезавантажити» всю місцеву владу, незважаючи на «своїх» та «чужих». З одного боку й своїм регіоналам на місцях буде гарна наука: не зуміли домовитися з опозицією (у Верховній Раді добре розуміють наскільки причина конфлікту далека від ідеологічних протиріч) – то «розімніться» на позачергових виборах, аби сильно не засиджувалися у владних кріслах. З іншого боку – й усім опозиціонерам буде добрий урок. Адже не проводитимуть перевибори тільки для влади, залишивши опозицію незмінною. І вже виникає чимало запитань щодо персонального складу опозиції після перевиборів. Словом, передбачається всім добрий урок та повчальний досвід для майбутніх інформаційних воєн. А вони разом з протестами, демаршами, виборами-перевиборами триватимуть допоки всі дійові особи громадських процесів не будуть адекватно розставлені на відповідних щаблях суспільних сходинок у всіх сферах життєдіяльності. Особливо це важливо в інформаційно-ідеологічній сфері, представники якої повинні сприйматися й цінуватися відповідно до їхніх творчих здібностей та моральних якостей. |
|
Popularity: 1% [?]