Виявилося, що ірпінським депутатам змовитися, аби дати «чорну мітку» значно простіше, аніж обрати нового «капітана корабля», з яким могли б надійно «пливти за вітром», уникаючи «підводних каменів» опозиційних сил та штормів народного невдоволення.

Близько місяця міському голові Володимиру Скаржинському вдавалося стримувати намагання невдоволених депутатів, що «жадали крові» Ольги Олійнич. Втім, Володимир Данилович все ж таки дав можливість побанкувати тим, хто зібрався «разрушить до основанья, а затем…» побачити, що з цього вийде. Поки що нічого путнього. Власне, сумніви щодо ефективності позиції ґрунтованої суто на негативізмі закралися ще під час голосування за недовіру Олійнич. Якби депутатська більшість мала узгоджену кандидатуру нового, на її думку кращого (інакше – навіщо ж міняти?!) секретаря Ірпіньради, то вибрали б одразу й працювали далі. Але, як бачимо, цього не сталося, й тепер невідомо, коли депутати зможуть обрати собі нового секретаря.

Адже справа у тому, що депутатська більшість Партії Регіонів в Ірпіньраді існує суто формально. Насправді ж її немає. Про це засвідчила спочатку недовіра Ользі Олійнич, яка була висунута Партією Регіонів в депутати й перемогла по мажоритарному округу, та наступне голосування за кандидатуру нового секретаря ради на позачерговій сесії 27 серпня. Інший представник Партії Регіонів (потрапив у депутати за списком) Олег Білецький набрав 17 голосів «за» й 17 «проти».

Тепер трохи арифметики. Для того, щоб рішення було прийняте необхідно набрати щонайменше 19 голосів. На сесії були присутні 33 депутати та міський голова. Фракція Партії Регіонів в Ірпінській міській раді складає 22 депутати: 11 – висуванці по округах, 7 – було обрано за партійним списком, 2 мажоритарники поповнили депутатський склад регіоналів після виборів, ще 2 представники зі списку «Сильної України» долучилися внаслідок приєднання цієї партії до ПР. Тож чому формальна більшість не переросла в реальну під час голосування? Цілком логічно таке запитання від представників та прихильників Партії Регіонів адресувати голові фракції ПР в Ірпіньраді Леоніду Глущенку та голові Ірпінської міської організації ПР, депутату Київської обласної ради Ігорю Борзилу. До слова, обидва стали депутатами за списками.

Про цю деталь я згадав не спроста. Адже депутати-мажоритарники і депутати-списочники – це дві великі різниці (не знаю, як в Одесі – а в Ірпені так точно). Унаслідок чого в Ірпіньраді хоч і не формально, але реально існують три приблизно рівні за кількістю депутатські угруповання. Основу одного з них складають регіонали-мажоритарники – висунуті від ПР й безпосередньо в округах підтримані людьми. Кістяк іншого угрупування – регіонали-списочники, які потрапили в міськраду завдяки ще одному депутату-списочнику Верховної Ради від ПР Петру Мельнику. Він сам очолював і формував список кандидатів своїми людьми – рідними, близькими та підлеглими. До третього угрупування Ірпіньради можна приписати решту депутатів, які представляють інші партії – «Батьківщину», «УДАР», «Фронт змін», «Свободу», Народну Партію. Всі вони разом – це приблизно третина депутатського корпусу. Проте через фактичну роздвоєність начебто керівної ПР – вихідці з деяких партій, представлених в Ірпіньраді всього кількома депутатами, мають чи-то сміливість, чи-то нахабство заявляти про свої претензії на горезвісну посаду секретаря ради (якщо в Регіонах не дійдуть спільної думки, то хто його знає чи якийсь представник не правлячої партії, бува, не стане оптимальною кандидатурою). Ось так ці три угрупування нині тягнуть Ірпіньраду в різні боки, як воза у відомій байці про Лебедя, Щуку й Рака.

Внаслідок чого значною мірою уповільнюється робота міської ради, яка, самі розумієте, повинна розглядати вирішувати чимало проблем життєдіяльності міста, а не зациклюватися на одному, навіть такому важливому, питанні. Проте, як бачимо, наша громада стала заручницею політичних ігрищ, в яких задіяні сімейно-кланові інтереси. Перед голосуванням кандидат на посаду секретаря ради Олег Білецький пояснював, що він не має родинних стосунків з сімейством Мельників, а лише дружить з ними. З цього приводу ірпінчани жартують, що скоро в анкетах, окрім всіх інших обов’язкових даних громадян, введуть запитання про наявність/відсутність родинних зв’язків з сім’єю Петра Мельника.

У будь-якому разі обирати «кота в мішку» – якось не личить авторитетним в Ірпені людям, незалежно від їхньої партійності. Можливо, Олег Білецький і хороша людина, але хто про це знає з пересічних ірпінчан?… Їм взагалі не зрозуміло, як мешканець Києва, працівник податкової інспекції Дніпровського району столиці опинився серед депутатів Ірпінської міської ради. Не в приклад тій же корінній ірпінчанці Ользі Олійнич. Комусь подобається її діяльність, комусь – ні, проте кожен, хто цікавиться громадським життям міста, може скласти про Ольгу Романівну своє враження.

Загалом, слід зважати на здорове честолюбство та емоції ірпінських депутатів, передовсім мажоритарників, у яких прості незаангажовані виборці запитують: хто буде? чи кого збираєтеся підтримати на посаду секретаря Ірпіньради? Відповідаючи людям, вони потрапляють у незручну ситуацію, коли доводиться називати невідоме прізвище і розказувати хто це такий. У свою чергу в пересічних громадян виникає логічне запитання: невже в Приірпінні більше немає знаних і авторитетних людей, здатних очолювати Ірпіньраду?

Popularity: 3% [?]