Днями у ворзельському ЦК «Уварівський дім» з нагоди Дня юриста та 101 року від дня народження відбувся вечір пам’яті Петра Михайленка (2 вересня 1914 – 1 червня 2008), українського правника, доктора юридичних наук, професора, генерал-лейтенанта внутрішньої служби, почесного члена науково-дослідної ради Американського біографічного інституту, заступника директора Всесвітнього біографічного центру по регіону Європа. Перелік його почесних посад та відзнак величезний.

Вечір провів ворзелянин Юрій Ситніков, який як видавець долучився до виходу не тільки багатьох праць  Петра Михайленка, але й книг про нього. Присутні мали нагоду погортати ці книги, побачити його особисті речі.

Для Приірпіння ця постать цікава ще й тим, що в Ірпені академік мав дачу.

Коротка біографія

Народився Петро Петрович Михайленко  2 вересня 1914 року у селі Піщаному ( нині це Бєлгородська область Росії).  У 17 столітті його предки-козаки були переселені з берегів Дніпра на Слобожанщину для захисту кордонів. Він пишався цим фактом, підкреслював свою приналежність до стану козаків.

У 1926 році родина переселяється в околиці Донецька. Навчався у залізничній школі, закінчив робітфак, згодом Дніпропетровський інститут народної освіти. Вчителював, був директором школи у Мінеральних Водах, що на Кавказі.

Пішов добровольцем на фронт, був поранений. Згодом закінчив Військово-юридичну академію, був обраний членом колегії 73 –ї повітряної армії. У Львівському державному університеті імені І. Франка викладав курс військово-кримінального права. Після захисту кандидатської дисертації отримує посаду завідувача кафедрою, згодом декана юридичного факультету Львівського університету. У 1955 році захистив докторську дисертацію. На цей час він був першим та єдиним в Україні доктором кримінального права.

У 1956 році був призначений головою Урядової делегації в ООН. Від імені України розробляв і підписав конвецію: «Про скасування рабства, работоргівлі, а також інститутів і звичаїв, схожих із рабством».

Працював у секторі права АН України та в Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка.

Петро Михайленко стояв у витоках створення нинішньої Національної академії внутрішніх справ України.

Його заслуги перед українською юриспруденцією колосальні. Він опублікував понад 400 наукових робіт, підготував 113 докторів і кандидатів наук.

«Український буржуазний націоналіст»

Та не все так гладко було у житті Петра Михайленка.

Працюючи в архівах, він, як чесний науковець відкрив і опублікував для широкого загалу праці професора кримінального права Київського університету О. Ф. Кістяківського (1833 – 1885) (  голова  Київського юридичного товариства. Досліджував українське звичаєве право, історію права та судовий устрій Гетьманщини. Зібрав і видав збірник законів «Права, за якими судиться малоросійський народ»).

Опублікував також і думки М. П. Чубинського (1871-1943) ( М.П. Чубинський юрист, спеціаліст із кримінального права та кримінології, професор, міністр юстиції Гетьманського уряду України, голова Карного державного суду. Син автора слів Гімну України). М. П. Чубинський  вважав, що жорстокість шкідлива, тому потрібно гуманізувати  каральні міри, бо у народу вкорінюються жорстокі звичаї. З часом народ, на думку Чубинського, привикає до жорстоких покарань і страх перед карою слабне.

На основі досліджень Петро Михайленко запропонував внести зміни у підручники з кримінального права. Оскільки у першому декреті «Про суд», виданому урядом Російської федерації, не було, на відміну від української постанови «Про запровадження народного суду», жодного слова ні про умовне засудження, ні про дострокове звільнення, ні про адвокаті і прокурорів. Україні також належить першість у розробці Адміністративного кодексу.

П. П. Михайленко опублікував документи, згідно з якими українській мові у 1920 році було надано статус державної.

Ці публікації дали привід оголосити його «українським буржуазним націоналістом» і стали  основою для гонінь Петра Михайленка місцевими поборниками першості «Москви» у всьому. Активну роль у нищенні вченого відіграв тодішній секретар Львівського обкому КПУ  Валентин Маланчук. Перед тим їх дороги перетиналися у стінах Львівського університету.

Історія зберегла аргументи, якими послуговувалися вороги П. Михайленка:  «Секретарь обкома: Смотрите, он хочет доказать, что на Украине издавались законы раньше, чем РСФСР. Давайте для профилактики запишем ему выговорок»; «Серьезные ошибки националистического характера имеются в печатных работах П.П. Михайленко, который утверждал, что Украина по целому ряду вопросов прокладывала путь для законодательства РСФСР, снижал историческую роль великого русского народа в создании советского права».

Петра Михайленка звільняють з посади декана і завкафедри. Але на той час він навчався в докторантурі в Москві, тому гоніння зупинили. Був відновлений на посадах після захисту докторської у 1953 році. Москва на цей раз виступила у ролі «доброго слідчого».

А через два десятка років, у часи «сусловщини» вже підсобила Маланчуку, якого тоді перевели у Київ на посаду секретаря по ідеології. Вченого позбавили звань, посад, виключили з партії, звільнили з лав МВС. Він став одним з тих, хто потрапив у маланчуківські жорна руйнації української національної культури, ідеологічних чисток в академічних установах.

Поштовхом до репресій став донос колеги з Вищої школи міліції, якому Михайленко допоміг здобути вчений ступінь. Донос впав на «благодатний грунт» задавненої ворожості Маланчука до Петра Михайленка. А тут ще Маланчуку донесли відгук Михайленка щодо його призначення ідеологом всеукраїнського масштабу: «Невже не знайшлося кращого негідника?» .

Петро Михайленко на 15 років був вилучений з активного наукового життя. Деякі його приятелі чи знайомі старанно уникали з ним зустрічей на вулиці,  переходячи на другий бік. Дійшло до того, що на групових портретах замальовувалось фарбою його обличчя.

Вчений намагався довести свою правоту, але безрезультатно.

І тільки на початку 90-х Петро Михайленко був реабілітований. Вів активне наукове життя, відвідав з лекціями багато країн.

У 2006 році засновані премія і міжнародний фонд імені Петра Михайленка, головним завданням яких є сприяння розвитку юридичної науки в Україні.

На вечорі пам’яті

На вечорі  Юрій Іванович Ситніков поділився спогадами про вченого. «Я пишаюся тим, що з моменту, коли Україна стала незалежною, я весь цей час працював поряд з ним, пишаюся тим, що моє імя є серед тих авторів, які готували книгу спогадів. Петро Петрович був науковим редактором видань. Він мав енциклопедичні знання.  Говорячи про проблеми злочинності, яка буде існувати поки існуватиме людство, він завжди наголошував не на верховенстві закону, а на  верховенстві права. І на цьому він стояв», – сказав Юрій Ситніков.

Ворзелянин Ігор Гавриленко згадував, що коли він був керівником прес-центру МВС, Петро Михайленко був  у них частим гостем. Незважаючи на свої регалії, був простою у спілкуванні, щирою  людиною.

Присутні подивилися фільм про вченого, який був створений на замовлення Міністерства внутрішніх справ до 100-ліття з дня народження. Всі, хто згадував у фільмі про Петра Михайленка, підкреслювали його надзвичайну людську порядність.

Вечором пам’яті ворзеляни віддали шану цій могутній постаті.

Данута КОСТУРА

Popularity: 2% [?]