Володимир ЕННАНОВ
17 грудня 2004 року регіональний пасажирський реактивний літак Ан-148 вперше здійснив свій історичний політ і показав, що може конкурувати з «боїнгами» та «аербасами»
Підняли його в небо екіпаж у складі командира, льотчика-випробувача Євгена Галуненко, другого пілота Сергія Трошина та провідного інженера Олександра Макіяна.
Коли погода – не перешкода
«Погодні умови для першого зльоту були на межі дозволених, – згадує Євген Галуненко. – Було холодно, вітряно і небо застеляли низькі темні хмари. На аеродромі Святошин зібрались кілька сотень людей з гостей і творців. Надія, що хмари розійдуться, не справджується. А за годину до часу польоту, який призначений на 11-ту, Метеослужба повідомляє невтішний прогноз: погода буде несприятливою ще кілька днів. І ось на аеродромі з’являється Генконструктор Петро Васильович Балабуєв. Підходить до екіпажу і цікавиться, чи готові за таких умов здійснити політ? Відповідаю: Готові».
І ось двигуни запущені, прогріті, літак виконує пробний розбіг по засніженому бетону з гальмуванням, повертається до початку злітно-посадкової смуги. Новий розбіг, відрив на позначці 1000 м, пара секунд набору висоти, і … Ан-148 зникає в суцільній темній хмарній гущі, не давши творцям насолодитися цим довгоочікуваним видовищем …
За даними командира екіпажу, літак перебував у повітрі годину і 21 хвилину. Польотне завдання складалося з двох блоків: перевірка машини на висоті 3000 метрів і 7000 метрів. Після проведення намічених тестів на висоті 3000 метрів, через погіршення погодних умов, вирішено йти на посадку на аеродром «Гостомель», де розташована льотно-випробувальна і доводочна база ДП «Антонов».
На прес-конференції, присвяченій першому випробувальному польоту Ан-148, командир екіпажу Євген Галуненко зазначив, що для льотчика-випробувача перше враження від машини – найвірніше. «Порівняно з десятком літаків, які довелось випробовувати, пілотування і керування дуже комфортне. Переміщення важелів управління – у невеликих діапазонах, створює комфортні умови не лише для пасажирів, а й для екіпажу. Літати на такому літаку – одне задоволення. За основними характеристиками Ан-148 випереджає не лише російські, а й зарубіжні аналоги Боїнг-737, канадські Бомбардьє і Ембрайєр.
Підтвердив його слова і другий пілот Сергій Трошин: «Літак в пілотуванні настільки простий і приємний, що, чесно кажучи, несподівано … До цього не літав на таких літаках … Звичайно, я очікував, що наука і техніка крокують вперед, що ЕДСУ повинна значно полегшувати роботу льотчиків. Але не на стільки. Я вражений. У цій книзі я зібрався записувати зауваження, але вона порожня … Бо їх немає».
Спрацювали гени
Цікавий збіг обставин. У грудні 1988-го батько Євгена – Герой України із Золотою Зіркою №1, відомий льотчик-випробувач Олександр Васильович Галуненко, як командир екіпажу вперше випробував у повітрі найбільший у світі транспортний літака «Мрія». Для сімейної династії Галуненків, напевно, грудень знаковий місяць. І зараз батьку Євгена вже важко сказати, коли він більше хвилювався, коли вперше підняв у повітря «Мрію», чи за відповідальний політ сина? Не помилюся, якщо скажу, що мати Євгена – Валентина Миколаївна була категорично проти того, щоб син йшов стопами батька. Мовляв, з неї і одного льотчика-випробовувача достатньо. Старший Галуненко начебто і не заперечував. Та якою несподіванкою стала для батьків новина, що Євген самостійно записався до аероклубу, здійснив кілька стрибків з парашутом і заявив, що буде льотчиком. Що тут поробиш, лише зітхнула мати – батькові гени спрацювали.
Євген пригадує, як під час навчання на останньому курсі Школи льотчиків-випробувачів, батько навмисно прилетів у Жуковське і влаштував слухачам школи екскурсію на Биківське кладовище, аби показати, чим інколи закінчуються випробовування і що за них часом доводиться платити найдорожчим – життям. Він зупинявся біля багатьох могил льотчиків-випробовувачів і розповідав слухачам, за яких обставин ті загинули і як можна було запобігти трагедії. По надгробках фактично можна було прослідкувати історію розвитку авіації, починаючи з 30-х років. Євген та його товариші були вражені тим, скільки батько знає про кожну авіакатастрофу. Цей жорсткий, але корисний урок Євген запам’ятав на все своє життя.
Олександр Васильович гордий за досягнення сина в авіації: «Закінчив те саме військове училище, що і я – Чернігівське. Став льотчиком-винищувачем. На МіГ-29 літав. Після розпаду Союзу, всі військові залишилися не при справах. Тоді на АНТК Євген взявся за транспортні перевезення. За два роки «долітався» до командира екіпажу. Мріяв стати випробувачем і готувався до цього. Закінчив Школу випробувачів в Жуковському в Росії. Потім повернувся до Києва і займався випробуваннями літаків Ан-38, Ан-74ТК-200 і здійснив перші польоти на Ан-140 в якості другого пілота та на Ан-148 в якості командиру екіпажу».
Popularity: 2% [?]