Наша розмова з Володимиром Карплюком як кандидатом на посаду голови Ірпінської міської ради почалася з його оцінки ситуації знищення ворзельського Будинку творчості композиторів. Після публікації матеріалу на цю тему Володимир Карплюк зустрівся із членами Правління Спілки композиторів і його головою.
– Чим закінчилася Ваша розмова?
– Я запропонував їм виставити охорону, щоб не відбувалася подальша руйнація й розкрадання корпусів Будинку композиторів. Після виборів ми підійдемо до цього питання впритул. Наразі Спілка композиторів, щоб відновити Будинок творчості, готова віддати селищу без зміни цільового призначення половину території, на якій стоять її будиночки. Думаю, що на цих землях слід побудувати якийсь інфраструктурний об’єкт, скажімо, музичну школу. Але це вирішить громада Ворзеля.
Перед зустріччю ми подивилися, проаналізували ситуацію. Там усе дуже погано. Борг Спілки за оренду землі складає 100 тис. грн., за світло – 40 тисяч. І практично все знищено. Але ми повинні зберегти це культурне надбання – не маємо права його втратити.
– Яким Вам бачиться Ворзель?
– Ворзель бачу курортним містечком із широко розвиненою інфраструктурою, базою підприємств, які займаються сферою рекреації, відновлення. А це – медичні центри, поліклініки, пологовий будинок, оздоровчі, косметологічні центри, санаторії, – фактично те, чим Ворзель прославився в часи Радянського союзу. Ворзель – це курортна зона, де можна відновити здоров’я після важких хвороб, пройти лікування, тобто це – рекреаційна зона.
– Ворзель став кліматичним курортом завдяки особливому повітрю, яке продукують листяно-хвойні ліси. А ще, очевидно, додає якості повітрю й особливе розташування селища. Якщо подивитися на карту, зняту з супутника, то побачимо Ворзель зеленою лісовою оазою серед полів. Зараз же тут масово вирубуються добротні дерева на територіях, які належали санаторію, дитячому табору, а на їхньому місці будуються багатоповерхівки. Ваше ставлення до такого підходу?
– Якщо беремо великий Ірпінь, а це – Ірпінь, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське, то Ворзель є фактично єдиною зеленою парковою зоною. Її треба зберегти для жителів Приірпіння. Багатоповерхова забудова у Ворзелі нині неприпустима. Проблема полягає в тому, що органи самоврядування у Ворзелі змінюють цільове призначення тих земель, які були рекреаційні та які повинні були залишитися такими. Це протизаконно. Вважаю, у цьому випадку була чиясь особиста вигода.
– Слово «забудовник» стає зараз майже лайливим, із негативним відтінком. Чи не так?
– У всіх європейських країнах будівельник – одна із найбільш шанованих професій, нарівні з учителем, лікарем, ковалем… Інша справа, що я бачу категоричну різницю між будівельниками і забудовниками.
Будівельники будують згідно з існуючими нормами, із соціальною інфраструктурою, дорогами, стоянками, а забудовники забудовують ту територію, яка у них є, повністю. Не обтяжуючи себе соціальною відповідальністю, без садочків, шкіл. Там є тільки особиста вигода. Мешканці повинні зрозуміти різницю між забудовником і будівельником. Не слід усіх рівняти під одну гребінку. Потрібно розуміти, що вся Європа значною мірою живе за рахунок будівельної галузі та розвитку населених пунктів.
Будівельна галузь розвиває паралельно 37 інших напрямків і галузей в економіці! Інша справа, що треба працювати в рамках закону й існуючих будівельних норм.
– А чому цих норм не дотримується більшість місцевих підприємців?
– Тому, що органи місцевого самоврядування, які мають контролювати цей процес, не виконують свої функції – контролю за дотриманням чинного законодавства. Буча – яскравий приклад, де ці норми витримуються і ситуація контролюються органами місцевого самоврядування.
– Якщо Ви не вважаєте себе забудовником, а будівельником, то наведіть факти, які підтверджують це.
– По-перше, будівельний бізнес – не єдиний мій бізнес. По-друге – питання підходів. Ви можете приїхати на мої об’єкти і порівняти з тими, які бачите довкола. Помітите різницю. За останні два роки ми побудували комунальний садочок, заасфальтували 5 вулиць, десятки тротуарів, розвиваємо інфраструктуру там, де, відповідно, здійснюємо підприємницьку діяльність. Ми узяли участь у будівництві і відкритті поліклініки, нового стаціонару, у зведенні ряду інших комунальних приміщень, які на сьогодні вдало використовують органи самоврядування в рамках соціальних робіт. За ці два роки ми побудували більше 8 км водогонів, близько 3 км каналізаційних мереж. Це той обсяг, який, думаю, не був виконаний у Бучі за весь період незалежності України і який, фактично, оновив у місті територіальні водовідведення і водопостачання.
– Щодо води. Кілька років тому мені надали документи, що під Бучею і Ворзелем виснажені водоносні шари. Не Ви один будуєте, в Ірпені є ще близько 140 забудовників. Яким бачите вихід із цієї непростої ситуації?
– Коли ведеться неконтрольована забудова, без виконання технічних умов, тоді ми не здатні проконтролювати об’єм споживання води. Для цього існує водоканал, органи самоврядування. Вони повинні чітко контролювати процес. Будівництво має здійснюватися тільки з дозвільною документацією, із технічними умовами.
Є розвідані запаси води, які досліджували ще у 1970-х роках. Якщо вірити Ірпіньводоканалу, то на сьогодні запаси води є. Окрім того ми маємо ще декілька розвіданих родовищ у межах ірпінської території. Є родовища, які ще не освоювалися. Наприклад, Блиставицьке. Наскільки я пам’ятаю, воно здатне видавати близько 10 тис. кубів води на добу, але ця інформація потребує уточнення. Узагалі чутки про відсутність води в регіоні перебільшені.
– А тоді, у 70-ті, ці запаси води враховувалися?
– Ні. Інша справа – питання якості води. Потрібно будувати станції знезалізнення води. Бо вона в нашому регіоні, згідно з нормою, із більшим умістом заліза. Ще одне – зношеність мереж, яким більше 30-40 років, і вони вже перебувають на межі повного виходу з ладу.
– Повернімося до Вашого будівництва. Гарні у вас, пане Володимире, зводяться масиви. Звідки черпаєте ідеї?
– Я за останні декілька років часто бував у Європі. Ми побачили, як може бути гарно, як там люди працюють. Нам від щирого серця хочеться, щоб у нас було не гірше. І коли ми говоримо, що ми – патріоти, то патріот – не той, хто кричить про це на кожному кроці, а той, хто своїми справами доводить це щодня. І в нашому випадку, якщо Ви були на наших об’єктах, то помітили, що це – європейський підхід. Звичайно, у нас не все так добре, як би хотілося, але ми вчимося, намагаємося постійно удосконалюватися. І, що дуже важливо, – у нас є на це бажання.
– А скільки сосен зрізали на житловому масиві RICH TOWN?
– Будуючи цей житловий комплекс, зняли близько 150 дерев, серед яких було багато сухостоїв, а висадили 800. Я звертаюся до всіх патріотів, які виступають за те, щоб Ірпінь був зеленим. Я підтримую цю ідею. Але потрібно розуміти, що сосни, які ростуть на території Приірпіння, не з’явилися самі по собі. Їх посадили наші з вами предки. І якщо ми відстоюємо ідею зеленого Ірпеня, ми зобов’язані робити масові висадки. Тому що будь-яке дерево має свій строк життя. Має початок і кінець, як усе в цьому світі. І якщо ми будемо просто говорити про зелений Ірпінь, а не робити масові висадки, наші діти нас не зрозуміють. Щоб Ірпінь і надалі залишався зеленим, потрібно замість одного вирубаного дерева висадити, як мінімум, 3-5 нових.
– Що Ви збираєтеся у Ворзелі будувати? Який зиск матимете як бізнесмен?
– Я у Ворзелі не збираюся нічого будувати.
– Але ж Ви хочете відновити БТК. А це – немалі кошти.
– Якщо я стану міським головою Ірпеня, до складу якого входить і Ворзель, то як людина, як політик я маю бути зацікавленим у розвитку регіону. У даному випадку регіон може славитись і буде славитись рядом інфраструктурних об’єктів, зокрема, Будинками творчості композиторів і письменників. Ми історично маємо ці об’єкти в себе на території, і гріх їх не відновити, гріх, якщо вони не приноситимуть славу місту чи селищу.
– Ви зараз будуєте у Ворзелі? Мені наводили різні адреси Ваших будівництв.
– Я у Ворзелі збудував тільки один приватний будинок на півтора поверхи.
– Щодо колишніх дитячих таборів. Зараз у державі катастрофічно не вистачає позашкільних закладів. Думалося, що вона зможе знайти спільну мову з інвесторами, власниками чи орендарями земель колишніх таборів, надавши їм пільги, створивши для них зелену вулицю. Лише б будували. На жаль, у країні склалася така ситуація, що державі зараз не до цієї проблеми. Як думаєте, можливе бодай часткове вирішення цього питання?
– Ні я, ні Ви не маємо впливу на власників цих земель. Ні від Вас, ні від мене не залежить ситуація, коли впродовж 23 років, розкрадаючи країну, хтось розкрав табори, санаторії. Кажемо «розкрав», але ж власники можуть бути добросовісними набувачами, із законним правом власності, правильними документами. І потрібно розуміти, що ми живемо в цивілізованій країні, де, згідно з Конституцією право власності є недоторканим.
Буде дуже добре, якщо ми не дамо власникам змінити цільове призначення земель тих таборів, а вести на них комерційну рекреаційну діяльність. От неподалік, де ми з Вами говоримо, здають котеджі, бо є ринок, попит на них людей, які хочуть жити на вихідних у лісі. Це є теж один із способів, як зберегти ліс.
Рано чи пізно вони втомляться платити податки і будуть використовувати ці рекреаційні землі згідно з їхнім цільовим призначенням.
А щодо таборів, то Ви ж не знаєте, скільки у Ворзелі в селищній раді залишилося земель запасу, щоб можна було оперувати ними, заводячи інвесторів, котрі будували б дитячі оздоровниці.
– Якщо Вас виберуть головою Ірпеня, із чого б починали, зокрема, у Ворзелі?
– Потрібно зрозуміти, що відбулося в межах діяльності попередньої влади, зробити аналіз, обговорити напрямки діяльності, перспективу. Потім запросити висококласних спеціалістів, прийняти Генплан і діяти в його рамках.
Спілкувалася Данута КОСТУРА
газета “Про Ірпінь” Спецвипуск “Відверто про Ворзель” №5 6-12жовтня, 2014
Popularity: 5% [?]