Володимир ЕННАНОВ
Коли у родині воїна-інтернаціоналіста з Бучі Юрія Коваленка дізналися про часткову мобілізацію то не змогли залишитися осторонь останніх політичних подій. Син, Сергій, в армії не служив. Але, не дивлячись на це, він одним з перших прибув до військомату, і записався добровольцем. Наступного дня саме так вчинив і його батько.
. – Вчинок мого сина мене приємно здивував,-розповідає Юрій Коваленко.- Раніше у мене з ним відбулася відверта розмова,-чи хоче він піти служити до українського війська? Відповідь була «ні». Син дотримувався тієї думки, що мовляв, у такій армії, втрачати рік, і будувати генеральські хатинки у нього бажання не було. А ось у такій армії, в якій служив я, вважав би за честь.
І навіть пішов би на війну в Афган? – поцікавився я.. Відповідь Сергія була позитивною.
– Колись при Союзі на того, – каже Коваленко-старший, хто не служив дивилися скоса, особливо дівчата. Що то за молода людина яка не служила? До них було ставлення зверхнє: або якийсь неповноцінний, а, можливо, має якісь фізичні вади. Для переважної більшості молодих людей було престижно відслужити в армії. А зараз на тих, хто потрапляє в армію дивляться як на невдах, хто марнує навіть один рік свого життя, і не можуть більше знайти себе в цьому житті.
Одного дня мій син повідомляє, що вже записався добровольцем в армію. Я здивувався: ти ж не нюхав пороху, навіть гадки не маєш, що тебе очікує. Добре, що я тебе навчив як правильно потрібно стріляти. Ми часто ходили до тиру, і я ділився з сином своїм армійським досвідом. Добре, стріляти ти вмієш, а що далі? В тебе нема військової спеціальності. Якщо вже така справа, то служити підемо удвох.
У військоматі з розумінням поставилися до мого бажання у разі потреби захищати Батьківщину, адже досвід є.
Знаєте–розповідає далі Юрій,-в Афганістані у мене була можливість залишитися у тилу. Але я навмисно напросився на бойові операції. Ховатися за спинами товаришів – себе не поважати. І ось командири вирішили мені влаштувати «іспит». Запропонували стріляти з гранатомета, оскільки їм конче потрібні були гранатометники. Знайшли 200-літрову діжку в яку потрібно було влучити на відстані 400 метрів. Влучиш–візьмемо, якщо ні то, не ображайся. Відверто скажу, дуже хвилювався і це позначилося на першому пострілі. Перша граната пролетіла у кількох сантиметрах. Діжка навіть хильнулася. А вже з другого пострілу вцілив влучно.
На бойових операціях постійно зі мною були автомат АК та гранатомет. У 1987 році ми постійно виїзджали у район бойових дій поблизу міста Аліхель неподалік Пакістану. Що вражало, так це чорна від бомбардування і дорога і сама місцевість. Здавалося, не було місця куди не потрапив би снаряд. Обабіч стояли підбиті БТР, танки, вантажівки. Було боязко. Не вірте, якщо скажуть, «я на війні нічого не боявся, навіть смерті». Так може сказати або дурень, або людина не сповна розуму.
Всього Юрій неодноразово приймав участь у бойових операціях., нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Переслужив чотири місяці. Зі 100 дембелей залишили 12-ть, серед них і Юрій Коваленко, у хлопців було відповідальне завдання-прикривати вивід наших військ з Афганістану.
Його синові, 23-х річному Сергію, студенту Національного університету податкової служби, є з кого брати приклад, є ким пишатися…. В їх родині такі поняття як любов до Вітчизни, почуття патріотизму-це не лише слова Їх Сергію прививали ще з малечу. І якщо у нас є такі родини як Коваленко, які щиро душею вболівають за подальшу долю країни, то є майбутнє в Україні в разі потреби, буде кому її захищати.
Володимир Еннанов
на фото: батько та син Коваленки
газета «Бучанські новини» №11 (471), 21 березня 2014р
Popularity: 1% [?]