У цьому посібнику в дуже коротких розділах викладено загальні засади та методи прямої дії.
1. Що таке пряма дія.
Пряма дія, кількома словами — це просто-на-просто відмова від посередників. Пряма дія — не що інше, як розв’язання проблеми власноруч.
Так, петиції до влади, покладання на зовнішні інституції, політиків, сторонні громадські організації, а особливо «колективні молитви власть імущим» у вигляді листів-звернень — це не пряма дія. В певних ситуаціях такі дії можуть бути необхідним доповненням до прямої дії. Наприклад, листи можуть справляти додатковий тиск — але покладатись у розв’язанні своєї потреби треба тільки на себе, а не на дядю, Чіпа і Дейла, Пушкіна чи доброго царя.
Будь-яка дія, що відмовляється від регуляції та «представників», а є здійсненою власноруч — це пряма дія: зламати паркан незаконного будівництва, заблокувати роботу будівельної техніки на вашому дворі, посадити дерева замість спиляних забудовником, прибрати будівельне сміття, обладнати спортивний майданчик, і т.д., і т.п. Ми всі це робимо постійно, тож боятися терміну «пряма дія» не варто. Навіть посадити квіти самим – це вже пряма дія. Вона буває різною.
У суспільстві, де політична влада, економічні ресурси та соціальний контроль централізовані в руках так званої «еліти», більшість форм прямої дії знеохочуються (і це ще м’яко сказано). Але слід пам’ятати, що за Конституцією джерелом влади є народ, який може здійснювати цю владу в тому числі й безпосередньо. Загалом кажучи, місцеві мешканці — повноправні законодавці й виконавці на власній території.
Як правило, саме ті форми прямої дії, до яких влада не хоче, щоб ви вдавалися — і є найефективнішими у досягненні ваших цілей. Чим сміливіше (але не бездумно) ви дієте — тим більші шанси досягти успіху, а також показати владі, що ви відчуваєте себе господарями та джерелом влади у себе вдома.
Незалежно від того, чи дієте ви з кількома друзями й не бажаєте розголосу, чи берете участь в масовій акції з тисячами інших людей — основні елементи прямої дії завжди однакові.
2. Мозковий штурм.
кщо ваша акція має бути заздалегідь організована відкрито — встановіть певний формат, у якому ви зможете разом з іншими її планувати. Наприклад, це можуть бути зустрічі у дворі або у когось вдома, де всі зацікавлені зможуть висловлювати свої ідеї.
Так, практика боротьби з забудовами в Києві показала, що часто до зустрічі ніхто з учасників не має жодного уявлення, що зробити — проте після години-двох обговорення спільно розробляється дуже творча та дієва акція.
Можна також розвішувати листівки в під’їзді або розносити їх по сусідах. У випадку, якщо йдеться про велику групу людей, і багато хто на постійній основі користується інтернетом — можна створити групу імейл-розсилки, де кожен лист, написаний на групу, приходитиме до кожного учасника. До речі, імейл-група може бути також закритою, де можна обговорювати дії, про які не слід говорити публічно (наприклад, щоб про це не дізнався заздалегідь забудовник).
Такі акції прямої дії, як ламання паркану чи блокування техніки, переважно варто обговорювати серед людей, яким ви довіряєте. Інакше забудовник приведе якихось найнятих ПТУшників, які не дадуть вам здійнити задумане.
В ході мозкового штурму учасники майбутньої акції визначають для себе, на що вони готові піти, які застереження мають, як уникнути помилок, з якого боку підійти, скільки людей варто залучити і так далі. Адже для деяких акцій потрібно зібрати максимум людей, тоді як інші можуть зробити й двоє-троє учасників. Скажімо, блокування крану на Аскольдовій успішно здійснювали безпосередньо четверо учасників — тоді як інші розмовляли з пресою (про це далі).
Під час мозкового штурму — коли учасників принаймні кілька — можна оцінити реалістичність того чи іншого плану. Хтось завжди помітить, якщо планована акція — лише фантазія, яку здійснити важко. Втім, загалом — варто вірити навіть у найбожевільніші ідеї. Часто саме вони спрацьовують найкраще.
3. Встановлення пріоритетів.
Отже, які основні цілі даної конкретної акції? Ви збираєтеся заблокувати будову на цей день? Ви збираєтеся призупинити її на якийсь час? Чи акція спрямована радше на розголос у ЗМІ, щоб створити тиск з боку громадської думки на вашого супротивника? Чи ви хочете просто показати, що легкого життя йому чекати не треба — а тим часом готувати потужніші акції прямої дії?
На це питання варто відповісти собі принаймні приблизно. Від цього залежатиме, запрошувати пресу чи ні; скільки сил витрачати на цю акцію, щоб вистачило сил на наступні; скількох людей закликати прийти (адже люди не можуть всі приходити на всі акції, правильно?); що саме робити, врешті-решт.
Якщо ви хочете просто показати приклад, що надихатиме інших надалі — це одна справа. Якщо ви збираєтеся залучити цією акцією більше учасників надалі — це інша. Якщо ви намагаєтеся привернути увагу широкої громадськості до проблеми — ще інша. Залежно від того, якої сили конфлікт, які сили супротивника, де його вразливі точки, чого ви хочете, сподіваєтеся, можете досягти — акції будуть різними.
Власне, все це визначається перед кожною акцією інтуїтивно, але бодай приблизно поставити запитання «чого ми досягнемо» варто.
4. Створення ініціативної групи.
Як відомо, один у полі не воїн. До того ж, одна людина й не має морального права нав’язувати свою думку всім. Тому пряма дія включає в себе принаймні кількох, а бажано й більше учасників.
Як правило, все починається з кількох людей, яким найбільше «не все одно». Спершу ми працюємо з друзями, з сусідами, що живуть поруч — з людьми, яких ми знаємо і яким довіряємо.
Якщо ви плануєте акцію, яка має готуватися не публічно — можна цим і обмежитися. Підготовка акції прямої дії з людьми, яких знаєш довше — найбільш безпечний спосіб. Якщо люди поділяють схожі погляди та працюють деякий час разом, їхня взяємодія стає більш ефективною.
Для більших акцій, кілька таких груп можуть працювати разом, на рівноправних основах. Це дозволить зробити прийняття рішень простішим, ніж у одній великій групі. Кожна з груп друзів може брати на себе певну роль для конкретної акції: наприклад, молодь валяє паркан, а старші люди переконують міліцію документами про незаконність забудови. Або навпаки — як домовитеся.
Коли сукупність груп працює разом тривалий час — вони також навчаються взаємодіяти й поважати одна одну. Кількість учасників збільшуватиметься тоді, коли люди матимуть до цього принаймні психологічну мотивацію.
5. Принципи діяльності ініціативної групи.
1) Солідарність, тобто підтримка та захист учасників спільноти всіма меодами.
2) Взаємопова та взаємодопомога.
3) Неієрархічність побудови спільноти, відсутність у ній лідерів. Кожен учасник повинен максимально володіти всім комплексом необхідних знань. Це можливо, якщо спільноа працює систематично.
4) Заборона використовувати спільноту будь-ким, у тому числі кимось із її учасників, у власних корисливих цілях.
5) Незалежність спільноти — ідеологічна, політична і, що дуже важливо, фінансова (не покладатися на зовнішнє фінансування).
6) Прийняття рішення консенсусом (досягнення загальної згоди), а не простою більшістю — в останньому випадку залишаються невдоволені, і група може зменшуваися. Це доволі тонкий процес, про який буде написано далі.
7) Використання методів прямої дії без використання насильства стосовно людей
Колективна організована, координована діяльність. Це підвищує ефективність роботи не в N, а в N у квадраті разів (де N — кількість учасників).
9) Вільний доступ кожного з учасників групи до всього об’єму інформації, якою володіє група (наприклад, обмін документами, телефонними номерами тощо)
10) Допомога людям, які не є учасниками спільноти, проте мають подібні проблеми — навіть не розраховуючи, що потім вони допоможуть вашій групі
11) Вільне обговорення у процесі прийняття рішень — однак дисципліна під час їхнього виконання.
За порушення принципів діяльності (наприклад, використання діяльності групи в особистих інтересах), покаранням є просто виключення учасника з групи (наприклад, у діяльності «Збережи старий Київ» був один такий випадок, коли людина брала участь в роботі групи просто, щоб за рахунок роботи всіх досягти особистої матеріальної вигоди від забудовника. Хай совість мучить тепер, будь ласка).
Нові члени групи повинні постійно вчитися — кожен повинен мати змогу виконувати будь-які потрібні дії в тому разі, якщо хтось із учасників вийде з процесу боротьби.
Крім того, для тривалої боротьби, коли безпосередніх результатів ще не видно, це необхідно для мотивації учасників. Тоді кожен відчуває можливість до самоздійснення та задоволення від цього — а не те, що він повинен виконувати будь-чиї вказівки.
Оскільки в кожній групі люди діятимуть лише тоді, коли мають мотивацію — група не може діяти за вказівкою будь-якої іншої сили. А тому і взаємодія між групами повинна бути добровільною.
Що стосується фінансової незалежності — досвід показав, що для початку боротьби гроші практично необхідні. Все необхідне майже завжди вже є у учасників групи: чи то принтери для роздруковки заяв, які треба повісити на під’їзди — чи то лопати для висаджування дерев — чи ломи та мотузки для руйнування незаконно поставлених парканів.
6. Залучення учасників до групи.
Після того, як ви маєте конкретний план дії, який можете запропонувати потенційним учасникам – подумайте, скільки людей потрібно, щоб його здійснити. Для деяких конкретних акцій достатньо трьох-чотирьох-п’ятьох людей. Частіше ж, потрібно «чим більше тим краще» учасників. Розглянемо ці два випадки окремо.
1. Радикальні акції прямої дії не потребують значної кількості людей. Водночас, часто ці акції слід тримати в таємниці або до їхнього здійснення, або й після того. В такому разі, запрошуйте тільки близьких друзів і товаришів – яким ви довіряєте не лише в плані надійності, але й у тому, що вони не розбовкають зайвого з хвалькуватості чи через надмір емоцій. Запрошуйте тих людей, які, на вашу думку, напевно приєднаються – тоді про акцію знатиме менша кількість людей. В разі радикальної акції кожен, кого ви запросите і хто не приєднається – це додатковий потенційний ризик розголошення ваших планів або дій. Запрошуйте людей одного по одному, щоб зупинитися, коли маєте достатньо людей.
У випадку радикальних акцій прямої дії працює просте правило з культури безпеки: «не кажи-не питай». Про акцію повинні знати лише ті, хто в ній братиме участь.
Для початку запитуйте про участь в акції в принципі. Не розкривайте вирішальних деталей, таких як планований час, місце та інші учасники. Тоді ті, хто відмовиться, не зможуть видати вас навіть у разі тиску на них.
2. Однак значно частіше йдеться про більш «невинні» акції, спрямовані на масову участь людей та максимальний розголос. У такому разі основною проблемою стає залучення якомога більшої кількості простих людей через подолання їхньої пасивності.
Саме на пасивність сусідів скаржаться, зокрема, активісти в боротьбі проти незаконних забудов.
В усіх таких випадках слід пам’ятати одне просте правило: найкраща агітація – це агітація дією. Спочатку кілька людей можуть почати діяти невеличкою групкою. Якщо вони виявляються достатньо впертими й винахідливими, щоб продовжувати боротьбу та досягти хоч якихось успіхів – люди з надією приєднаються. Таким чином відбувається розширення групи. Після цього важливо зберегти її динаміку. Для цього варто дотримуватися основних принципів, викладених у попередньому розділі. Головне правило, яке варто повторити: ніхто не може нікому наказувати. Люди, що працюють на ентузіазмі, не терплять наказів з боку інших і повинні мати змогу самовиразитись, здійснити себе, відчути повагу до своєї думки. Чим більша в групі рівноправність між людьми з різними можливостями, місцевими людьми та помічниками з інших груп – тим більші шанси, що люди не розійдуться, а отже, врешті досягнуть успіху.
7. Пропаганда дією.
Як відомо, найкращим способом агітації є не слово, а власний приклад. Інакше кажучи, найкраща пропаганда – це пропаганда дією. Прямою дією.
Наприклад, від самого початку метою громадської ініціативи “Збережи Старий Київ” було не тільки відстояти конкретну точку (першою була Пейзажна алея) – але й на прикладі цієї резонансної забудови показати, що боротися й перемагати можна і треба. Приклад систематичного опору на Пейзажці може слугувати за взірець. Його, однак, варто не намагатися повторити, а лише використати для творчої переробки та натхнення.
Люди, які вперше постають перед “проблемою зеленого паркану” у себе на подвір’ї чи в парку, часто скаржаться: мовляв, у нас лише декілька людей готові щось робити, тому ми не можемо організувати опір самостійно. Це неправильно. Головне правило опору – вірити в себе. Пейзажна алея тримається вже майже рік, а почалося все з двох молодих дівчат і, окремо від них, кількох старших людей. Всі об’єдналися в одну силу лише після окремих дій: кожен побачив, що інші не здаються.
Звідси можна зробити висновок: щоб організувати опір, треба… почати діяти. Провести агітацію, розклеїти листівки, обдзвонити знайомих. А потім діяти – діяти, навіть, якщо вас прийшло лише кілька людей. Сусіди вже чули про ваші плани. Вони побачать, що ви налаштовані рішуче – навіть якщо ваші успіхи спершу невеликі. Приклад як Києва, так і інших місць – не тільки в Україні – та загалом історія суспільної боротьби показує: найкращий спосіб залучення нових людей до опору – це пропаганда дією. Саме після акцій, проведених навіть невеликим числом учасників, приєднуються нові. Пам’ятайте про це й ніколи не здавайтеся лише тому, “що вас надто мало”. Якщо почнете діяти – вас ставатиме більше.
Велика подяка сайту “Системний Дерибан”.
Popularity: -0% [?]