Результати виборів Президента України не стали великою несподіванкою для української спільноти, оскільки були очікуваними і заздалегідь зпрогнозованими соціологами і політологами. Одержаний в 1-му турі  Віктором Ющенком результат підтвердив його ж тезу про те, що в Україні ще не сформувалася  українська нація, а є т.зв. населення, або на даний момент – електорат.

Про це свідчить хоча б те, що пропонована Ющенком стратегія подальшого поступу України виглядала найбільш наповненою національно-державницьким змістом, відрізнялася глибоким і переконливим  аналізом сучасного суспільно-політичного і  економічного стану  в державі,  а також продуманими пропозиціями щодо  головних і ефективних напрямків політичної реформи і конституційних змін задля  подолання  системної кризи в Україні.

Крім того, на мою думку, результат Президента Ющенка у першому турі виборів – це очевидний і переконливий доказ неспроможності і бездіяльності виборчого штабу Віктора Ющенка (в тому числі  і в нашій  Рівненській області). Навіть створена наприкінці грудня 2009 р. Українська Народна Рада (переважно зі старої гвардії рухівців) не змогла переконати виборців у необхідності підтримати Віктора Ющенка як єдиного кандидата від національно-державницьких сил.

Своєю розрізненістю, партійним егоїзмом і впертістю (чи, може, більш матеріальним чинником) кандидати від національно-демократичних сил продемонстрували  нездатність і небажання домовлятися, поставили свої власні інтереси вище загальнонаціональних. Це яскраве підтвердження того, що в  Україні дійсно немає сформованої національної державницької еліти. Словом,  в результаті маємо те, що маємо… Який же вибір робити далі?

Тимошенко –  «менше зло»?

Хочу звернутись до тієї частини суспільства, що вважає Тимошенко «меншим злом» для України. Думаю, що така позиція не має під собою правдивого ґрунту. Кожному з нас необхідно серйозно і відповідально проаналізувати  життєву позицію цієї державної діячки: наскільки моральною, принциповою, відповідальною, послідовною і порядною є ця людина? Які можливі перспективи і наслідки для нашої держави в разі обрання її на пост Президента України?

Звернімося до часів «Помаранчевої революції». Юлія Тимошенко, будучи соратницею Віктора Ющенка, так і не виправдала його довіру, як не зміг він до речі опертись на тих “любих друзів” та “польових  командирів” з Майдану. Ще з того революційного часу Тимошенко йшла чомусь “паралельним курсом” із Ющенком, а говорячи по-простому, вела подвійну гру (включаючи потаємні зустрічі і домовленості то з послом США в Україні, то з міжнародним фінансовим шахраєм  Соросом, то з В. Януковичем, то з В.Путіним і т.п.). Таку форму “партнерських” стосунків  Ю.Тимошенко з В.Ющенком аргументовано  висвітлює в своїй книзі “Макуха” відомий публіцист Дмитро Чобіт. В згаданій книзі автор дав  принципову оцінку  Ю.Тимошенко, О. Турчинову та  цілому ряду  інших членів політичної сили, яку вони очолюють. І ця оцінка переконливо негативна.

Згадаймо, принагідно, також той факт, що такі політики, як Дмитро Чобіт,  Михайло Бродський, Григорій Омельченко та Степан Хмара, чомусь теж відійшли з-під крила “газової принцеси”, очевидно, розгледівши зблизька її якості. З останніх фактів можу навести виступ перед делегатами  Установчих зборів Української Народної Ради полковника Григорія Омельченка, якого доля чомусь занесла в лави партії “Батьківщина”. Провівши там, очевидно, глибоку розвідку, полковник вийшов на трибуну з’їзду, й визнав, що помилявся, підтримуючи цю пані.

Але, безумовно, для нас не це головне.  Головне – чи конкретні  справи державного діяча йдуть, передусім, на користь державі,  народу, якому він служить?

Згадаємо  минулорічну  газову угоду, підписану керівником  НАК  “Нафтогаз України” Олегом Дубиною під особистим патронатом прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. Як виявилось пізніше, чи то радником, чи то посередником в українського прем’єра при отій “сдєлці” був розшукуваний правоохоронними органами України та Інтерполу злодій, а в минулому  “дєржатєль общака” Л.Кучми   Ігор Бакай,  якому з  вкраденими в українського народу грішми непогано ведеться при дворі у В. Путіна.  Істинно: скажи мені, хто твій друг, і я скажу – хто ти… Чи перед тим, як підписати цю угоду,  пані Юлія, ча пан Дубина  провели консультації з Президентом України? Щось я про таке не чув. Очевидно, для них було достатньо консультацій  досвідченого у цих  справах  Ігоря Бакая. Після повернення з Москви нікого не взяли в наручники, бо фактично угода підписана не “газовою принцесою”, а  керівником  НАК “Нафтогаз України” Олегом Дубиною,  якого прямо з трапа  літака  доправили в урядову лікарню в  Феофанії, де він  переховувався  певний  час.

Таким чином, замість того, щоб мати  прибутки, як з будь-якого суб’єкта господарювання, завдяки такій діяльності нашого Уряду Україна повинна утримувати цю структуру, надаючи величезні дотації  НАК “Нафтогаз України”. На кого тоді працює вся ця “контора”, кого збагачує? І чи не є це прояв прямої залежності нашого прем’єра  від  Москви? Зрозуміло,  що у  разі відмови виконувати чужу волю буде поновлено кримінальне переслідування за вчинені  масштабні фінансові афери.(Можна собі тільки уявити рівень ганьби для України, якщо таке станеться!).

Яку ж позицію з цього питання повинен був зайняти проукраїнськи налаштований державний діяч? Він мав би добиватись трансформації газових угод з Росією в трьохсторонні відносини, включаючи європейського партнера як споживача, тобто, створення газотранспортного консорціуму. Такий підхід, безумовно, усуне дискримінацію  української  сторони в тарифі на транспортування газу, дасть поштовх до залучення інвестицій для  модернізації  української  газотранспортної  системи, а це – рятівний круг  для української економіки! Крім того, Україна має реальні можливості і  виробничо-промислові потужності в трубопрокатній галузі та  в машинобудуванні, які дозволяють нам пропонувати себе в якості партнера  на  будівництві нових газотранспортних  коридорів. Це дійсно державницький і  єдино можливий для України напрямок розвитку галузі та організації міждержавних взаємовигідних стосунків. Чи  ми  чули про подібний проект від  Юлії Тимошенко? Ні, звичайно. Під соусом  патріотизму (мовляв, нікому не віддамо нашої газотранспортної системи!) фактично  взято курс на її ізоляцію і руйнування. Адже йдеться  не про продаж чи передачу комусь труби, а лише про вигідну, прибуткову її  експлуатацію, а також  про  надійну та довготривалу перспективу. Для прикладу: навіть експлуатація нафтопродуктопроводу, який проходить територією України, але  практично належить Росії є прибутковою справою, бо надає високооплачувані робочі  місця тисячам українців, створює і утримує необхідну інфраструктуру.

Янукович – «більше зло»?

Таким самим злом для України є й кандидатура Віктора Януковича. Судячи з попередніх результатів виборів, саме він стане тим із «двох зол»,  що керуватиме Україною наступні 5 років. Однак, як не парадоксально це звучить, але його постать, на мою думку, може відіграти роль своєрідного стимулятора для  консолідації усіх наших “правильних” і “суперправильних” національно-патріотичних сил. Нашому суспільству нарешті потрібно реальне об’єднання, а не лише балачки про нього. Таке єднання і буде найбільшим гарантом нашої незалежності, нашого поступу, бо  в травні Україна повинна, нарешті, обрати справді український Парламент.

Ющенко – надія України

Логіка розвитку політичного процесу підказує, що  лідером, навколо якого повинно  здійснитись об’єднання національно-патріотичних сил – це Віктор Ющенко. Ми повинні допомогти йому  найшвидше повернутися у велику політику. Це ж бо не про нас сказав  колись Борис Грінченко: “Народ-герой,  героя  поважає, а раб-народ його камінням  б”є…”, – чи не так?

Володимир Омельчук, член УНР Рівненської області.

Джерело: Офіційний сайт УНР

Popularity: -0% [?]