Данута КОСТУРА

У нашій державі майже не працює сортування побутових відходів. Влада всіх рівнів самоусунулася від агітації, пояснень, а з ними і практичних дій. Наразі більшість посадовців чекають прийняття закону, де буде розписано що та до чого. Є деякі локальні спроби зменшити кількість сміття на звалищах. Але це крапля в морі.

За даними Мінекології і Мінрегіонбуду в Україні щорічно викидається близько 10 млн тон сміття, з яких лише 600 тисяч йде на вторинну переробку чи спалюється. Решта опиняється на звалищах, яких, за офіційними даними, в Україні понад 6 тисяч. Вони займають 9 тисяч гектарів. Ще тисячу гектарів займають несанкціоновані стихійні звалища.

Як сортують за кордоном

Там підходять до сміття як до цінного ресурсу, який можна використовувати багаторазово.

У Німеччині майже у кожному домі є три ємності – для пластику, паперу і харчових відходів. Сміття забирають за графіком, який встановлюється на рік. Якщо хтось ігнорує сортування – підвищать тарифи. Згодом будуть інші санкції. Побутову техніку та меблі забирають відповідно графіку раз на 3 місяці. Часто громадяни самі привозять побутову техніку  на завод.  Скло люди вивозять самостійно до спеціальних контейнерів, які розміщені в кожному районі міста. Те ж стосується і текстилю. 750 тис тон одягу викидають щороку німці у контейнери. При тому одяг повинен бути випраний і у пакетах. Його на спеціальних майданчиках передивляються, сортують. Найкращі речі можуть роздати у себе, інші відправляють у треті країни, ще інші – на переробку.

Польща, яка до недавна нагадувала Україну у частині поводження з відходами, сьогодні наблизилася до цивілізованих країн впритул. Поляки підійшли комплексно до вирішення проблеми – проводили інформаційні компанії, навчали школярів. Спочатку громадяни, які сортували сміття платили менше, ніж ті, хто не сортував. Врешті держава добилася, що в більшості міст сортують всі. А паралельно відкривала потужності. Так, скажімо, у Кракові діє дві сортувальні лінії для змішаного та відсортованого сміття, сміттєспалювальний завод та полігон. Звичайно, що такий прорив не обійшовся без допомоги Євросоюзу.

Звичайно, щоб добитися таких результатів, західні країни широко використовують такий аргумент, як штрафи. Вони великі.

Так у Польщі штрафи за недотримання законодавства про відходи сягають від 500 злотих (3500 грн) до 1 000 000 злотих (7 000 000 грн).

У Німеччині за сміття, викинуте біля  дороги – штраф до 500 євро, а якщо воно містить небезпечні речовини – до 2,5 тис. євро.

У Великобританії у 2019 році за незаконне поводження зі сміттям було накладено штрафів на 1,5 млн. євро

Сміттєспалювальні заводи

В багатьох європейських країнах сміття спалюють, але після ретельного сортування. Скажімо, в Японії є 100 сміттєспалювальних заводів, у Німеччині – 70. Будуються біля великих житлових масивів, забезпечуючи теплом та електрикою мешканців. Температура спалювання повинна досягти бодай на дві секунди  850°C. Така температура дозволяє знешкодити небезпечні речовини і таким чином зменшити кількість шкідливих викидів у повітря.

В Україні є чотири сміттєспалюванні заводи ( у Києві, Дніпрі, Харкові та в окупованому Севастополі). З них працює лише київський завод  «Енергія», розташований поблизу житлового масиву Позняки. Спалює близько 28% київського сміття. У Харківській області  працюють три сміттєспалювальні установки.

Що пропонує влада

У 2017 році уряд схвалив Національну стратегію управління відходами в Україні, яку  розробило Міністерство екології та природних ресурсів України. Планується зменшити до 2030 року захоронення побутових відходів з 95 до 30 відсотків,  створити мережу з 50 регіональних полігонів, які відповідатимуть вимогам ЄС.

Згідно зі Стратегією з 1 січня 2018 року Україна зобов’язалася сортувати сміття за видами матеріалів, а також розділяти його на придатне для повторного використання, для захоронення та небезпечне. У центральних та місцевих медіа почали активно пропагувати всю корисність сортування сміття. Але невдовзі агітація притихла. Наразі у Верховній Раді прийнятий у першому читанні законопроект, який деталізує шляхи втілення Стратегії, створює загальні «правила гри» в екології та суміжних галузях.

Пропонується створення муніципальних пунктів роздільного збирання. На цих пунктах прийматимуть більше 20 найменувань відходів – ртутні термометри, банки з фарбами, використані балончики з-під різних речовин тощо. Такі пункти створюватимуться в обов’язковому порядку у всіх територіальних громадах з чисельністю населення понад 25 000 осіб.

І звичайно, відходи будуть збиратися на контейнерних майданчиках прибудинкових територій, обладнаних баками для роздільного сміття.

Пропонується долучити до роздільного збирання виробників упаковки, електричного та електронного обладнання, батарей, шин, текстилю, акумуляторів, транспортних засобів, мастил тощо.

Також планується приймати несправні батареї, акумулятори, електроніку у місцях їх продажу.

Пропонується  запровадити сміттєвий податок на утилізацію сміття для виробників упаковок, в залежності від шкідливості матеріалу, з якого виготовлена упаковка. Так, зокрема, за 1 кг упаковки, виготовленої з пластмаси, виробник повинен би сплачувати  5, 46 грн, з фольги – 4, 62, з паперу – 1, 47, дерева, текстилю – 0, 84, зі скла – 0, 63 грн.

Волонтери від сортування

В Україні працюють 17 підприємств із переробки макулатури, 39 –із переробки полімерів, 19 –із переробки ПЕТ -пляшок, 16 –із переробки склобою. Щорічно на переробні підприємства України потрапляє 160 тисяч тон полімерів, 50 тисяч тон ПЕТ-пляшок. Проте потужність підприємств із переробки полімерів та ПЕТ-пляшок завантажена тільки на 65%.

У Бучанському районі є підприємство, яке займається роздільним збиранням відходів. Має мережу пунктів у Київській області, де приймають вторинну сировину. Виставляє у населених пунктах спеціальні контейнери, куди добросовісні громадяни скидають відсортоване сміття. Зі слів одного з працівників, у контейнері набирається 40-60 % корисних відходів, які йдуть на переробку ( у загальному контейнері таких відходів 7-10%). Інше вивозить  на сміттєзвалища. А це кошти. Тому у цьому секторі виходять на нуль прибутку. Впевнені, що коли б запрацював закон, ефект був би набагато кращим.

Проте багато хто з громадян вважає, що відсортовані відходи потрапляють на полігон разом з невідсортованими.  Через це люди не бачать сенсу сортувати їх вдома.

Та є приклади, які вселяють оптимізм і віру у наших громадян. Скажімо, у Ворзелі самоорганізувалася група небайдужих, які не стали чекати прийняття законів. Вони знайшли у Києві підприємство, яке приїжджає по їх виклику  і вивозить по десять 120-літрових мішків ретельно відсортованого сміття. Вивозить і те, яке не можна переробити. На сміттєспалювальний завод, але вже за оплату – 150 грн за мішок. І вони платять, бо «все ж на один мішок буде менше непотребу на наших сміттєзвалищах». А нагородою є відчуття чесно і добросовісно зробленої справи.

Поцікавилася у одної із ентузіасток цього локального руху за чистоту, як все почалося. Сказала, що з кришечок, які збирала на протези атовцям. Назбирала тоді багато, але невдовзі виявилося, що немає куди їх подіти. Врешті прилаштувала. А набута звичка сортувати залишилася.

Зараз волонтерки набирають чергову партію відсортованих відходів. Мають свою групу у вайбері. Не цураються поповнювати мішки і з викинутих на вулиці пляшок.

Українці по своїй природі народ господарський, любить порядок. Думається, що коли в Україні провести якісну інформаційну компанію, сортуватимуть охоче. Ну, а інші будуть сортувати  під загрозою штрафів. Як у західних країнах. Бо штрафи там найдієвіший мотиватор.

Данута КОСТУРА

 

 

 

 

 

 

Popularity: unranked [?]